7 лютого 2005 року відбулося засідання експертної групи з питань можливостей доступу до інформації під час виборів для сільського населення та особливостей впливу інформації на формування усвідомленого вибору. В його роботі взяли участь сільські голови, активісти районних осередків політичних партій, представники селянських громадських організацій, керівники аграрних підприємств, фермери з різних регіонів України (Полтавської, Дніпропетровської, Київської, Житомирської, Львівської, Херсонської, Черкаської областей). Зустріч відбулася в рамках проекту "Як голосують селяни? Забезпечення усвідомленого вибору", що реалізується за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Метою проекту є забезпечення широких кіл громадськості соціологічною, аналітичною та іншою інформацією стосовно рівня прозорості виборчого процесу в сільській місцевості, сприяння усуненню можливих форм тиску на селян під час виборчих кампаній завдяки дослідженню й оприлюдненню шляхів застосування адміністративних важелів впливу на сільських виборців.

Цілі: визначити основні можливості доступу сільського населення до інформації під час виборчих кампаній (президентської, парламентської), кампаній з проведення референдумів (на всіх етапах); з'ясувати особливості впливу інформації на формування усвідомленого вибору сільського населення.

Завдання

Визначити:
- основні джерела інформації для сільського населення в ході виборів, референдумних кампаній;
- рівень поінформованості сільського населення про програми кандидатів-пошукувачів мандатів;
- рівень доступу до ЗМІ: доступність центральних електронних ЗМІ, радіо, друкованих ЗМІ (місцевих/центральних);
- рівень довіри до ЗМІ: наскільки сільський виборець довіряє чи не довіряє інформації, що подається загальноукраїнськими газетами і телеканалами, наскільки він довіряє чи не довіряє інформації, подаваної місцевими ЗМІ;
- особливості сприйняття сільським населенням соціальної реклами;
- специфіку сприйняття сільськими виборцями політичної реклами;
- особливості сприйняття маніпулятивних технологій під час виборів у сільській місцевості;
- регіональну специфіку діяльності ЗМІ під час виборів у сільській місцевості.

1. Основні джерела інформації під час виборчих кампаній

1.1. Учасники засідання виділили декілька інформаційних джерел, з яких виборці на селі черпають інформацію. Ці джерела інформації є традиційними й у міжвиборчі періоди.

Зазначалося, що основними джерелами інформації є телебачення та радіо, замикають же цей перелік друковані ЗМІ (як правило, районні мас-медіа). Більшою популярністю користується центральне телебачення: УТ-1, "Інтер", "Студія "1+1"; називалися також ICTV, "5-й канал". У той же час дехто з учасників зазначав, що деякі телевізійні канали не приймаються в сільській місцевості через технічні причини:

Основне - це телебачення. Якщо взяти до виборів - це були національні телекомпанії. У нас телебачення працює нормально. Якщо брати [до уваги] альтернативну думку, то "5-й канал" займав у нас на Західній Україні перше місце. Всі дивилися спочатку "5-й канал", а потім уже звіряли [отриману інформацію] з іншими каналами.

Телебачення - УТ-1, "1+1", "Інтер". "Перший національний" мало дивляться, дивлячись, яке перекриття є. Якщо дециметрове, то в основному дивляться "1+1". Де немає перекриття, там УТ-1 та "Інтер".

Знову-таки, це центральні програми: УТ-1, ICTV, "Інтер". "1+1", наприклад, в мене не бере. Хоча якщо поставити іншу антену, то міг би брати. В основної маси людей лише кілька каналів.

Але на селі залежно від того, наскільки воно віддалене від великих міст, іде різна кількість програм. Є такі села, де йде лише УТ-1. Тобто тут набір програм, їх кількість залежить і від обладнання, і від місця розташування.

У нас село революційне. Звичайно, дуже переживали останнім часом. "5-й канал" у кого брав, то в ці місяці люди не могли відірватися від нього. Всі сиділи й дивилися з ранку до вечора. Дуже погано [показувало], звичайно, особливо коли Ющенко виступав. Ще впродовж дня показують, а як починають політики виступати - "поміхи" і не можна нічого розібрати.

У нас на Черкащині селяни поінформовані останнім часом значно краще, ніж це було до виборів, коли працював УТ-1. І навіть канал "Україна" діставав [до нас]. Тепер у нас є і "5-й канал". До виборів у нас працювали УТ-1, "1+1", "Інтер", ICTV і, як не дивно, "Україна".

1.2. Учасники зазначали, що радіопрограми на селі слухають у доволі обмеженому режимі: вранці або ввечері, що пов’язано з графіком роботи. Це ж стосується також і телебачення:

В нашому регіоні [люди отримували інформацію] дивлячись по категоріях. Пенсіонери [діставали її з] радіоточки. В деяких людей є звичка з гімном вставати. Попутно й новини слухають.

...насамперед це радіо і телебачення. Звичайно, газети менше. Це загальнонаціональні програми. Якщо мова йде про телебачення, то це УТ-1. На Полтавщині це ще "Інтер" та "1+1", але залежно вже від рівня свідомості і рівня освіченості, від віку громадян. І є ще місцеві канали, які так чи інакше транслювали події, пов’язані з політичною ситуацією. Радіо - це або дуже рано-вранці, або пізно ввечері. Туди потрапляють, як правило, новини або програми вузької спеціалізації. Що стосується періодики, то загальноукраїнські газети [читають] дуже рідко. Як правило, [отримують] районки - і то десь відсотків 40, якщо взяти за 100% населення того чи іншого села.

Якщо взяти наш регіон і взяти до уваги гучномовці, то раніше завжди через колонки отримували інформацію. Цей приймач був включений з ранку до вечора. На сьогоднішній день вони в такому стані, що із сільських жителів [тільки] відсотків 5-10 мають можливість слухати. Все інше не ремонтується десятками років, інформування через такі приймачі обмежене.

Якщо це літня пора, то всі на городах. Вранці ми радіо слухаємо. [Так само] ввечері, особливо взимку. Зрозуміло, дуже багато безробітних, які стоять на біржі. Вони мають можливість слухати радіо, дивитися телебачення. Вони не працюють, займаються тільки своїм домашнім господарством. Ця категорія має можливість дивитися телебачення. Але для категорії, яка працює в товариствах, весна як почалася - і до 11 листопада в цих людей практично не буває вихідного. Якщо вихідний, то вдома щось поробити або десь поїхати. Вони вочевидь не можуть користуватися телебаченням.

1.3. Проте деякі категорії сільських громадян, зокрема пенсіонери, віддають перевагу інформації, яка транслюється радіо. Така думка була висловлена одним з учасників:

Я би на перше місце поставив все-таки державне радіомовлення, радіоточки. Особливо для пенсіонерів, на мій погляд, це головне джерело інформації. У містах те ж саме. Пенсіонери не можуть жити без того, щоб щось не грало. Воно постійно грає, постійно ввімкнене, звідти йде інформація.

1.4. Що стосується друкованих ЗМІ, то центральні друковані видання на селі майже не виписують, тож популярністю користуються здебільшого районні видання. Їхню умовну популярність також можна пояснити певною "обов’язковістю" їх передплати для деяких категорій громадян, зокрема співробітників бюджетних установ:

Місцеві газети, як правило, в селі дуже мало хто передплачує. Примусово - вчителі, це кілька чоловік, працівники пошти. Ніякої іншої періодики вони не отримують.

Виборча дільниця - це половина села К., 2 тисячі виборців. Тираж газети "Нові рубежі" - 2 тисячі. Більше нічого не треба. Але якщо взяти районну лікарню, практично всіх її працівників адміністративно примусили передплатити "Нові рубежі". Адміністрація пошти також примусила своїх працівників.

Місцева преса, районки, я би не сказала, що вони впливові. Це тисячі, півтори-дві [примірників] тираж. "Сільські вісті" непоганим користуються попитом, у нас у них найкращий тираж. Також "Україна молода". З місцевих газет - це "Вечірні Черкаси" і "Нова доба".

Зараз ситуація така, що найбільш читана газета в районі - це "Сільські вісті". На другому місці збереглася "Київська правда". На третьому - "Україна молода".

Друковані видання менш поширені на селі з огляду на низку причин.
- З одного боку, високою є ціна передплати:

Передплата як була, так і є. Інша справа, що люди, деякі верстви населення просто не мають грошей.

Я директор товариства, але я особисто нічого не передплачую. В мене зарплата близько 500 гривень.

- З іншого боку, далеко не завжди "Укрпошта" може доставити друковані видання вчасно:

...якщо йдеться про загальнонаціональні видання, це ще питання доставки. Як правило, тираж, який може забезпечити рентабельність газеті, - 200 тисяч [примірників]. Тож певна кількість екземплярів мусить бути реалізована в тому чи іншому [населеному] пункті. Якщо [цей] пункт знаходиться навіть кілометрів за 30 від райцентру чи туди дорога не дуже добра, то не кожне видання буде ризикувати. А здається, "Укрпошта" не має в нас такої розгалуженої структури, щоб доставка була щоранку, щоб люди мали можливість читати, дізнаватися про щось оперативно.

1.5. Окремою причиною індиферентного ставлення споживачів інформації до місцевих друкованих ЗМІ є їхня традиційна заангажованість районною виконавчою владою та органами місцевого самоврядування. Актуальною проблемою в період виборчих кампаній ставало фактичне запровадження цензури в районних ЗМІ з боку влади, від якої вони залежали:

В ситуації перед виборами і ще в 2002 році ми, представники опозиції, до районної газети "Таращанський край" не мали взагалі доступу. В нас просто відмовлялися приймати матеріали, нічим [це] не мотивуючи. Вони казали: "Нам з адміністрації подзвонять, нас накажуть". У нас була одна ситуація, коли ми проводили мітинги на другу річницю смерті Гонгадзе. Склали листівки і віддрукували на ризографі районної газети. То приїжджали до мене головний редактор і моя хрещена, яка працювала в редакції, і просили, ледь не падаючи на коліна, щоб ніде не афішував, бо на другий день їх звільнять з роботи. Але ми нічого не могли зробити, бо вже ті листівки пішли працювати. Була анекдотична ситуація: районна газета, підконтрольна адміністрації, друкувала опозиційні листівки. Але я просто замовлення оформив, вони виконали суто технічну роботу. Але коли [це] виявилося, був великий скандал. У цьому плані ми не мали доступу до районної газети.

А районна газета в нас не користується такою повагою. Не люблять [її], тому що районна газета фінансується адміністрацією. Вона залежна: все, що голова адміністрації або голова районної ради сказав, те й написали. А люди не довіряють адміністрації, районній раді - і не люблять читати [їхні газети]. І дійсно, передплачують ці газети тільки сільські ради, які під каблуком і повинні передплатити, господарства, на які тиснуть, на пошті, у школах. А самі люди - [ні], дуже мало хто передплачує.

1.6. Існує також проблема подання в друкованих ЗМІ тієї інформації, яка цікавить сільське населення не тільки в контексті виборів. Виняток у цьому плані, виходячи з відповідей, становлять лише "Сільські вісті", які ще передплачують у сільській місцевості, оскільки в них є інформація, орієнтована на сільське населення. Центральні ж друковані видання, як правило, не містять інформації, що була б корисною для села, а тому й не користуються такою популярністю, як видання, орієнтовані переважно на сільську аудиторію, що висвітлюють зокрема й специфічні місцеві проблеми, які є ближчими споживачам інформації. Через це, на думку окремих учасників, більшим попитом на селі могли б користуватися саме районні ЗМІ:

Зрозуміло, "Сільські вісті" ще передплачують. У нас депутат Царьов із "Регіонів" [видає] "Селянську правду", де [порушується] багато юридичних питань. У нього [‘] юристи, приймальні відкриті за його кошт. Там про землю [говориться] багато. Деяким успіхом ця газета користується, але це не масово. А за центральні видання навіть і мови бути не може.

Якщо газети, то це місцеві районки, в яких можна прочитати й інформацію про свій район, і виступи глав райадміністрацій, і [заяви] прес-центру райадміністрації. Це для людей більш близько, ніж центральна преса.

Газети використовуються в основному з програмами телебачення, [ті], де є біржові [новини] чи прайси цінові, оголошення, та місцева газета.

Газети?.. В основному "Сільські вісті" користуються попитом, "Україна молода", "Житомирське ехо", районна - не дуже через нецікавість.

1.7. Сильною мотивацією до передплати друкованого видання є бажання не тільки дізнатися про політичні новини, але й дістати інформацію про питання, які стосуються життя села, функціонування місцевої громади, специфічну юридичну інформацію щодо положень земельного і соціального законодавства тощо:

...Наразі дуже мало людей передплачують періодичні видання. Люди вимушені їх купувати. Купують, як правило, те, що містить телепрограму на тиждень, або те, чим люди цікавляться. Якщо я цікавлюся городництвом, я буду купувати якусь газетку, де є [відповідна] сторінка, чи журнал "Городництво".

1.8. Іншим найпопулярнішим та традиційним засобом інформування в сільській місцевості є передання інформації "з уст в уста" під час безпосереднього спілкування, розмов на політичні теми. Можна побачити певну закономірність у динаміці його використання: що вищим стає рівень тенденційності електронних та друкованих ЗМІ, то дужче актуалізується саме цей різновид розповсюдження інформації:

А про велику політику і т.д. - або телебачення, або те, що можна назвати "кухонною політикою": спілкування між людьми як таке, але не періодика...

Основна інформація - чим люди діляться на селі. Західна Україна дуже релігійна, в нас кожну неділю йдуть служби, люди збираються в церкві. Йдуть не тільки помолитися. Після церкви розходяться групами, стоять іще багато [часу], діляться інформацією, радяться. Якщо взяти надзвичайну інформацію, то [в такий спосіб] можна отримати [її] всю.

Селяни найбільше черпають інформацію від дітей, які приїжджають із міста і розповідають усе. Але в даній ситуації навіть свою рідну людину переконати було [важко] після того, як Янукович додав ті 100 гривень. Тож узагалі до війни доходило в деяких сім'ях, коли старенькі казали: "Ні, він хороший, бо він же нам дав гроші", - а діти говорили зовсім інше. Це впливало на голосування. Хоча багатьом, я знаю із розповідей, вдавалося переконати батьків.

У нас у районі не полюбляють ходити до церкви. Невіруючі [в нас] люди. Я знаю, що у вас люди ходять до церкви і це передається з покоління в покоління. Але для інформації їм не так цікаво, що [написано] в газетах, [краще] би щось почути, що я говорю тихенько на вухо. Ця інформація - чутки - так працює, так розходиться. Ти будеш говорити тихенько - здається, що ніхто не чує. Але [новина швидко] облетить усе село. Не треба ніякої газети. Це сама смакота для села - таке почути.

Але є такий феномен, який проявився в останню президентську кампанію, коли почали дуже довіряти тому, що є в Києві. От я приїхала з Києва: "Кажуть, у Києві хороший Віктор Андрійович? О, добре!" Приїжджаю наступного разу: "Хороший Віктор Федорович". Люди тобі вірять, і вони після твоїх слів будуть інакше сприймати [офіційну інформацію]. Але, зважаючи на обмеженість каналів (їх [у нас приймають] 2-3), люди просто сприймають, а вже висновки якісь роблять за результатами спілкування між собою. Тому що хтось подзвонив до Києва, а в Києві знають усе, - і це спрацьовує.

Дійсно, люди більше довіряють своєму знайомому, який приїхав із міста, з Києва і щось розказує. Набагато більше довіряють, ніж телебаченню, радіо чи газеті разом узятим. Я його знаю - тому я йому довіряю.

За словами одного з учасників, одним із різновидів інформування з уст в уста ставали навіть перекази змісту телевізійних новин на опозиційних каналах, які не транслювалися в сільській місцевості:

"5-й канал" навіть у Черкасах не всі бачили. Дуже часто народ телефонував один одному і розповідав, що передають. Люди таким чином знали правду.

1.9. Учасники зазначали, що під час останньої виборчої кампанії одним із впливових джерел інформації, які дозволяли зрозуміти логіку політичного процесу та визначитись у своїх політичних уподобаннях, були безпосередні зустрічі з кандидатами в президенти або з їхніми довіреними особами, народними депутатами. Отримана на цих зустрічах інформація також потім розповсюджувалася її безпосередніми "реципієнтами" з уст в уста:

...багато інформації, особливо для молоді, надійшло в нас перед виборами, коли [представники кандидатів] приїжджали в районний центр. Ющенко не приїжджав, приїжджала Юлія Тимошенко. То їхала [на них] в основному молодь, учні. [Коли] поверталися - розповідали. І тоді пішло таке, що не те показують, не те пишуть, що є насправді. Тут дуже багато людей притягла [ця] зустріч.

Водночас учасники засідання підкреслювали, що мали місце й маніпулятивні, технологічні зустрічі з кандидатами, зокрема від влади. Проведення подібних масових заходів із залученням адміністративного ресурсу викликало зворотний ефект, зумовивши їх несприйняття та засудження:

Я також хочу сказати, що зустрічі, які були перед виборами, дуже допомагали інформативно. У Смілі, коли мав приїхати Янукович, тренували людей, як треба аплодувати, як треба кричати, - то це на весь район, на всю область розійшлося. Це так "додало балів" Віктору Федоровичу!.. Як люди розказували, як вони аплодували: "І давайте ще разок, і тричі", - поки нарешті добилися потрібних аплодисментів.

2. Питання довіри до ЗМІ з боку селян

2.1. Оцінюючи приблизний рівень довіри сільського населення до друкованих та електронних ЗМІ, учасники групи наголосили, що найбільшим ступенем довіри у сільській місцевості користуються:
- телебачення;
- радіомовлення;
- друковані ЗМІ.

Однак за цього варто також зважати на вікові категорії споживачів інформації. Зокрема зазначалося, що літні люди здебільшого слухають радіо, якому й довіряють.

Довіра до телебачення ґрунтується в основному на звичці, на довірі до зображення, на традиційній авторитетності цього ЗМІ.

Рівень довіри до друкованих ЗМІ обумовлюється насамперед їх спрямованістю на цільову аудиторію та об’єктивністю. Зокрема один з учасників, що особливо наголошував на авторитетності "Сільських вістей", пояснював широку популярність цієї газети та високий ступінь довіри до неї серед селянської аудиторії її орієнтацією на правдиве, з його погляду, висвітлення подій. В той же час недовіра до районних ЗМІ викликана тенденційним висвітленням у них конфліктних ситуацій у громадах, заангажованістю в поданні інформації, спробами популяризації місцевої влади та її досягнень, що часто не відповідають реальному станові справ:

Дійсно, телебаченню важко не довіряти, бо там і чуєш, і бачиш очима. Все-таки телебачення має значний вплив.

Я думаю, якщо тираж у "Сільських вістей" 500 тисяч, то це саме за себе говорить. Люди вірять. Тут саме слово [важить] - "Сільські". Селянських [видань] у нас багато. Але в цій газеті дуже багато піднімається селянських проблем. І правдиво піднімаються. Через те вона й передплачується. Вона за людей, вона поки ще не зрадила свого читача.

Телебачення [популярне]. Дійсно, те, що бачиш очима, краще за те, що слухаєш. Сприймається, люди вірять. Хоча в кого є "5-й канал"... - дійсно, люди не могли відірватися. Але "5-го каналу" в нас у районі практично [ні в кого] немає. Він приймається тільки через тарілку, а тарілок дуже мало. В мене немає "5-го каналу" вдома. Навіть після третього туру [президентських виборів 2004 року] я дивлюся "Інтер".

Я про періодику не буду говорити, тому що справді дуже низький рівень довіри до районної газети. Тим більше зважаючи [на те], що коли район невеличкий, ти знаєш приблизно людей, які працюють у районці, які її роблять. І коли вони там пишуть одне, а говорять інше, то одразу довіра падає. Дуже дивно, але вірять телебаченню. Я не можу сказати про радіо, але якщо побачили картинку - їй довіряють. Абсолютно всьому.

2.2. Попри незважаючи на загалом високий рівень довіри до телебачення споживачі інформації на селі критично оцінюють якість інформації, відзначають її незаангажованість або, напроти, заангажованість. Особливо виділяли в цьому плані виборчу кампанію 2004 року, говорячи про тенденційність та однобічність подання інформації на користь одного з кандидатів:

...коли бруд лили на Ющенка, коли його отруїли, - [розуміли], що це все брехня. Люди вже розбиралися в цих питаннях. Вони чудово розуміли, що дійсно його отруїли. Все це до телебачення викликало в цей період відразу. Я особисто зараз уже менше почав дивитися канали, я краще нічого не дивлюсь. Але вимушений новини подивитися хоча б такими, як вони є.

Ці канали - ви знаєте, чиї вони, - все-таки будуть продовжувати свою політику. Не такою мірою, як було, не [литимуть] стільки бруду. Хоча ми вже свідомі, [тобто] колектив нашого підприємства, якщо наші таксисти, шофери поїхали спостерігачами на виборчі дільниці. Тож [бачачи] те, що передавали по телебаченню, - вони вже плювалися. Прості робітники.

2.3. Варто зазначити, що, за словами учасників, виборці не просто загалом довіряють окремим джерелам інформації, але й оцінюють форми подання інформації, рівень її плюралізму та відповідності критеріям правдивості, висвітлення різних поглядів:

Люди на селі більше вірять інформації, яка щиро звучить. Нав’язлива, офіційна не сприймається. Людям потрібне більш життєве, правдиве. Офіційна мова не сприймається.

Якщо полюблять кореспондента тієї чи іншої газети, то будуть читати і ту газету, й іншу. Наприклад "Сільські вісті". Якщо кореспондент пише правду, він не боїться писати те, що було, люди це сприймають.

2.4. За цього процес визначення сільськими виборцями якості інформації стосувався не тільки електронних ЗМІ, але й ЗМІ друкованих, зокрема районних періодичних видань. Їх оцінювали найбільш критично. Така ситуація пояснюється традиційною залежністю редакцій від органів влади, які їх створили та фінансують:

...Дивлячись яку позицію займали редактори районних газет. Основна маса - це провладні газети, тому що вони дотуються з районного бюджету. Це основна біда. Люди залежні фінансово і вони ні кроку не можуть зробити, бояться. Але є такі редактори, як, наприклад, Михайло Скорик із дніпропетровської районної газети. Я беру його газету, привожу до себе в редакцію і показую своїм кореспондентам. Перед третім туром була листівка: Ющенка на фоні трави з дітьми. Вона [опублікована] на першій сторінці [цієї газети]. Кажу: "Ви на таке здатні?.."

Щодо районок, вони дійсно не користуються попитом. Їм дійсно не довіряють. Я погоджуюся з усіма, хто це казав. Там настільки офіціоз, настільки видно, що їх задавили, що люди не сприймають цю інформацію як правду.

2.5. Один з учасників зауважив, що рівень довіри до місцевих ЗМІ в сільській місцевості вимірюється з огляду на кількість передплатників у тих чи інших друкованих ЗМІ та ступінь задоволення ними інформаційних потреб сільських споживачів:

Якщо якась газета не відповідає людині, її настроям, то вона її не передплачує. Якщо селянину подобаються "Сільські вісті", то він їх і передплачує. Якщо якась бульварна [газетка] працюючому не подобається, то він її і не передплачує.

...моя мати одна в районі передплачувала "За вільну Україну!". Вона вже її не передплачує, тому що втратила [до неї] довіру. Газета перекуплена іншими людьми, змінилася редакція. Тобто читача в особі моєї матері, який був завойований, вони моментально втратили...

2.6. В той же час учасники засідання відзначили парадоксальну ситуацію: під час виборчої кампанії 2002 року в окремих виданнях було забагато інформації про кандидатів та про перебіг виборчого процесу. Цей парадокс пояснювали не так зацікавленістю самих ЗМІ, як спробами опозиційних сил створити альтернативні джерела інформації:

...якщо розглядати ситуацію під час виборів, то навіть на селі, на відміну від попередніх виборів, на відміну від 2002 року, був доволі великий вибір джерел інформації. Там була все-таки обмежена інформація, там не так активно працювали кандидати, партії, не було стільки агітаторів, не було стільки чуток, вістей з того ж Києва.

...було доволі багато безкоштовних газет, у тому числі від кандидата Ющенка. Люди могли бачити і те, й те, порівнювати, вибирати, що їм ближче. [Можна було] навіть вибирати джерело, яке їм давало цю інформацію. Наприклад, знайомий передав газету: "Почитай, там дуже цікаві речі, там правду пишуть". Уже читаєш - сприймаєш по-іншому: що це скоріш за все правда.

2.7. Учасники наголошували, що в тих регіонах, де було можливо приймати альтернативне телебачення у вигляді "5-го каналу", існувала можливість зіставляти, порівнювати інформацію про перебіг виборчого і загальнополітичного процесів. Більшою довірою користувалась інформація з опозиційних джерел з огляду на більш багатовимірне подання інформації, висвітлення різних точок зору та підходів:

Справа в тому, що дійсно зараз з'явилося більше каналів і в деяких районах з'явився "5-й канал". Люди могли порівнювати досить різні новини. Новини були абсолютно різні, і ті, хто мав змогу бачити "5-й канал", звичайно, могли вже порівнювати. Я знаю, що люди заради сміху дивилися кілька каналів. Було смішно, коли про одну й ту ж само подію абсолютно протилежні речі казали. Звичайно, люди довіряли "5-му каналу", бо там була інша інформація, ніж на решті 2-3-5 каналах і радіо. Люди довіряли більше "5-му каналу", тому що там були інші новини. Так що я вважаю, що якоїсь абсолютної довіри до якогось джерела інформації немає. Люди мають змогу порівнювати і робити свої власні висновки.

2.8. Під час виборчої кампанії 2004 року актуалізувалася тенденція до порівняння змісту і якості інформації в різних ЗМІ. В цьому контексті учасники наголошували на певній позитивній функції заангажованої інформації: її форсована подача прямо примушувала виборців шукати інших джерел для порівняння. В літніх людей відбулося своєрідне відродження звички радянських часів читати між рядками. Учасники засідання вказували, що концентрована тенденційна інформація змінила виборця, в своєрідний спосіб сприяла вихованню культури критичного сприйняття інформації та її зіставлення:

До того часу, поки не з'явився "5-й канал", більш-менш правдиву інформацію давав телеканал "Київ". Але вони давали інформацію більше по Києву, по столиці. Якщо взяти всі інші канали, то мені було однаково, що на ICTV виступає Кисельов чи на "1+1" Піховшек.

УТ-1, коли вони насаджували [привабливі вигадки] про Януковича, показували, який він красивий, куди він нас заведе. Ви кажете, що народ довіряє картинці. Хочу сказати, що не так просто народ ковтав цю інформацію. Народ настільки мудрий, він знав, що його просто дурять. Тому що відкривали холодильники і бачили, як вони живуть. І [бачили свої] порожні гаманці. А тут показують, як усе добре, як росте ВВП і все інше. Я знаю, що люди не вірили цій інформації. Дуже страждали без інформації.

Я скажу, що ці вибори змінили нашого читача - і змінили його докорінно. Колись кожен дивився телевізор і бачив одноманітні програми, не було ніякої альтернативи, не було критичних зауважень, не було аналітики. Тоді вважали, що так воно приблизно і є. Хоча кожен знав, що воно не так, але не дуже контролював. Тепер змінилася ситуація, особливо під час виборів. Якщо взяти газети, то цікавими стали ті, які в одному й тому ж виданні висловлюють протилежні думки. Там різка стаття була, там різка стаття - ага, треба купувати, бо тут неоднакова думка, тут є журналісти, які відстоюють [свою] позицію, наражаються на небезпеку, хочу цікавитися тим. Якщо взяти телебачення, то в нас, наприклад, дві програми були найкращі. "5-й канал" і "Україну" в нас показували однаково. І всі, послухавши один, одразу вмикали другий, почали діставати [різну] інформацію, порівнювати. А вже потім вмикали національний [канал] - УТ-1 чи "1+1". Але вони вже знали, що ці повторять те, що було.

2.9. На думку одного з учасників, традиція подання заангажованої інформації склалася протягом попередніх років. Особливо це стосувалося складних політичних тем, які були "табуйовані" у ЗМІ. В таких випадках основним джерелом інформації ставали особисті перекази та розмови, наприклад:

...наприклад, наш львівський канал показував щось своє, показував щось критичне, якісь спірні питання, що доходило до судів, [і говорив,] що вони затягуються, що йде зволікання, корупція. Це [було можливо] тільки на місцевому рівні. А загальноукраїнські канали були настільки просіяні, що давали інформацію ту, яку вважали за потрібне. Якщо й діставали інформацію протилежну, то з особистих джерел - від друзів. Навіть якусь інформацію окремо хтось міг відксерити. Наприклад, інформація про смерть Чорновола йшла - все розписано було, але ніхто не показував того, тією інформацією ділилися тихо.

Щодо впливу перед виборами, то люди дивилися і казали: "Щось воно не те". Я маю на увазі телебачення. Бо по впливу телебачення [утримувало першість] в основному для всіх верств населення. Людина сільська тонка. [Ось кажуть] про отруєння Ющенка, хтось виступав [з якимись здогадами] про спиртне. А цей дядько сільський каже: "Я все життя п'ю самогонку - і з лицем [не трапляється] нічого". І ніяких [йому] доказів не треба. А після того як пішов перелом, як редакції почали давати більш реальний продукт, зразу змінилося відношення. Люди цікавляться, дивлячись по інтелекту, аналізують. В основному дивляться "1+1", потім "Інтер" і, хто хоче, - УТ-1. А потім свої висновки роблять. Якщо є якісь неув'язки, то принцип такий: щось в цьому не те.

На особисте переконання одного з учасників, тенденційна інформація також справляє вплив на формування інформаційних стереотипів, ідеологем, що спотворюють процес електорального вибору:

Наприклад, у 1999 році я голосувала за президента Кучму, а я його й на картині ніде не бачила. Сказали один раз: "Це [хай] буде Кучма, а якщо комуністи, то наручники надінуть". А злякалася, що комуністи так і будуть [робити]. А Кучми в очі не бачила. Його ніколи не показували по телевізору. А можливо, й показували, та я його не бачила.

2.10. Один з учасників указував, що ЗМІ, які дотримувалися плюралістичної позиції у висвітленні політичних процесів протягом виборів, сприяли зростанню своїй популярності, а воднораз і процесам мобілізації виборців:

У нас іще спрацювала дуже добре комунальна газета обласної черкаської адміністрації "Нова доба". Там дуже молодий прогресивний редактор. Вони взагалі після другого туру, буквально на другий день, коли стало відомо про фальсифікації, виступили проти брехні і проти, можна сказати, обласної адміністрації. А було ж невідомо, як воно піде [далі], вони могли залишитися без роботи. Це настільки дало ефект по всій області - люди повірили і ту газету буквально вулицями читали. Тепер це видання користується попитом.

3. Інформація у ЗМІ під час електоральних кампаній для сільської місцевості: потреби і реальний стан справ

3.1. Учасники наголошували, що порівняно з міжвиборчими періодами під час виборчих кампаній у ЗМІ вже традиційно з'являється більше інформації про політичні та економічні скандали. З різним ступенем інтенсивності відбувається оприлюднення "компромату", що є доволі характерним явищем для всіх виборчих кампаній.

На думку учасників, крім негативних наслідків появи такого роду інформації для суспільства існують й опосередковані позитиви, а насамперед оприлюднення масив різноманітної інформації про політичних акторів, до якої не було доступу раніше:

Зрозуміло, що під час виборів спливають різні скандали, бруд витягається. Це традиційно. І дуже добре, що є вибори, що ми можемо знати, що їх можуть обкидати [брудом] таким чином, коли йде зміна влади. За рахунок цього до нас доходить інформація.

Під час виборів, виборчої кампанії, звичайно, стає інформації більше, різноманітної в тому числі. Тому вибір у нас і цікавий, бо стає більше інформації такої, яку не почуєш між виборами. І скандали, якісь махінації, щось про ту чи іншу людину. В цьому плані, звичайно, президентські вибори більш цікаві для людей, ніж парламентські.

Учасники також стверджували, що незважаючи на кількість інформації і наявність різноманітних інформаційних джерел під час виборчих кампаній проблемою залишається брак якісної інформації про суб’єктів виборчого процесу, інформації, яка б ґрунтувалася на плюралістичних засадах. А водночас не вистачає й інформації про права та обов’язки громадян під час виборчого процесу:

Я погоджуюсь, що інформації ніколи не буває достатньо. Інформація була різноманітна. Важко сказати, чого не вистачало після першого, а тим паче після другого туру. До першого туру, звичайно, не вистачало правдивої інформації про Ющенка: або не було взагалі нічого, або йшов бруд, висмоктування чогось такого, що люди мали б сприймати погано. Правдивої інформації, звичайно, до першого туру бракувало. Після першого туру це почало потрошку змінюватись і до третього туру вже змінилося.

3.2. Під час проведення виборчих кампаній до парламенту споживачі інформації хочуть отримувати повноцінну інформацію, яка стосується персонального складу виборчих списків, біографій кандидатів, вичерпних інтерв’ю з ними. За цього така інформація має оприлюднюватися не тільки стосовно 5 перших осіб списку, але й решти персоналій, які входять до складу виборчих списків політичних партій та блоків. Існує й попит на інформацію про самі політичні сили - їхню історію, генезис:

Знаєш назву партії, голову партії, може, ще кількох людей - перших 2-4 зі списку. А решту сотню чи дві люди зазвичай мало знають.

Наприклад, якщо це парламентські вибори, то [хочеться знати,] які партії, і саме основне - люди хотіли б отримати список кандидатів від першого до сотого, хто в ту команду буде входити.

[Необхідна] гаряча інформація про команду і ще інформація про конкретних [осіб]: хто де з ким був, чим займався. Коли почали реєструвати кандидатів і коли почули, що Тигіпко став начальником штабу [В. Януковича], то зразу почався маленький розвал у Трудовій партії України. Люди почали виходити [з лав партії], почали змінювати думку [про неї]. Думаю, так само було по всій Україні. Так само [відбувалось] у партії НДП і т.д. Коли побачили, що Тарас Чорновіл увійшов туди як радник, то дуже почали [цікавитися], хто в штабі працює, які люди, хто за нього агітує.

3.3. В той же час на засіданні наголошувалося, що передвиборні програми не мають, як правило, ключового значення для визначення електоратом свого вибору, тож сільський виборець тим паче не надає їм першочергового значення в контексті формування своєї електоральної прихильності. Вони не є визначальним чинником під час формування враження про кандидата чи політичну партію, набагато важливішим фактором тут виступає інформація про особистісні характеристики пошукувачів мандатів, їхні правдиві біографічні дані:

[Тут важать] не програми, люди мало цікавляться програмами. Хоча, я знаю, програму Ющенка багато людей читали, дійсно цікавились. Але зазвичай люди не цікавляться програмами.

Під час обговорення зазначалося, що загалом під час виборчої кампанії інформації було недостатньо. Ця ситуація обумовлювалася не так кількістю інформаційних повідомлень, як їх неналежною якістю, насамперед знеособленістю. Тим часом виборці цікавляться самою людиною: як вона тримається, як вона виступає, наскільки часто бере участь у мітингах, у зустрічах з людьми, а особливо - що вона каже, як каже, наскільки відверто і щиро. В сільській місцевості більшої ваги набувають суб’єктивні враження стосовно того, чи каже претендент правду, чи намагається щось приховати:

Я не думаю, що було достатньо [інформації], тому що не може бути всього достатньо. Коли людям дають навіть на 80% правдиву інформацію, нехай навіть на 50%, все-одно це зачіпає, вони аналізують, примушують себе думати.

4. Застосування маніпулятивних технологій у ЗМІ та вплив їх на сільський електорат

4.1. На консолідовану думку учасників, попри усталену недовіру до тих чи інших ЗМІ та певних форм подання інформації в сільській місцевості загалом не розуміються на питаннях застосування маніпулятивних технологій у ЗМІ. Така ситуація стосується різних українських регіонів - як Сходу, так і Заходу України. Зазначалося, що способами розпізнавання та інтерпретації маніпулятивних технологій у ЗМІ володіють лише спеціалісти, а в сільській місцевості вони сприймаються лише в інтерпретації авторитетних для села людей та крізь призму досвіду довіри/недовіри до ЗМІ. Також підкреслювалося, що певною проблемою є загальна непоінформованість селян у таких питаннях, причому ситуація непоінформованості характерна не тільки для соціальних груп, які мають невисокий рівень освіти, але й для сільської інтелігенції, директорів агрофірм та ін.:

…селяни, мені здається, не розуміють такого поняття, як технології. [Сприймають] на рівні поговорити: "Перший канал" бреше". А чому він бреше, вони не можуть пояснити. От приїхав хтось із Києва, сказав, що "Перший канал" бреше. Ми цій людині довіряємо. А чому бреше? Сидить ведучий, нормальна студія, нічим радикально не відрізняється від студії "5-го каналу". І там, і там люди у краватках і т.д. Не обливають брудом ні на "Першому каналі", ні на "5-му" опонентів, але разом із тим чомусь про "5-й канал" кажуть, що він об’єктивний, а "Перший" - необ’єктивний. Раз люди так кажуть, то так воно і є. Але суто технологій, мені здається, селяни не розуміють.

У селі мало людей з вищою освітою - це тільки інтелігенція. Дійсно, хто працював на виборах, тільки [той] і може знати, що таке технології. Люди прості, які працюють у сільському господарстві, не знають такого. Ця технологія - одним словом можна сказати, що як чари, як та бабка погадала. Вона закриває очі людям, людина не здогадується, що її опрацьовують, що їй нав’язують. Люди прості малосвідомі. Тільки ті люди в селі можуть [здогадуватися про таке], яких готують до того, розказують про ту саму технологію, або якщо вони мають вищу освіту, тобто вони вже десь побували, щось бачили. Тоді вони можуть відрізнити цю технологію від правдивих речей.

На селі ніхто не здогадується, що проти них застосовують якісь технології. Є люди, які знають, якось інтуїтивно відчувають ситуацію і можуть розібратися. А є й такі, що начебто людина і розумна, але в той же час сліпо вірить тому, що їй кажуть. А он же сказали по телевізору, що дружина [В. Ющенка] американка - і все. А їй кажу: "Я вам скажу інше". "А по телевізору сказали [ось так]". І ти не доведеш ніяк. Це непоінформованість загальна: ЗМІ не доходять до населення, ті ж газети. Мені здається, суспільство дуже багато втрачає, що народ не поінформований [як слід]. Якщо зустрічаєшся з директорами підприємств, які не читають газет, то як можна вимагати від селянина, щоб він розбирався в якихось технологіях! І ще хочу додати до попереднього питання. У нас на Черкащині цього разу були цікаві агітатори. Розказують: "До нас приходив чоловік, продавав окуляри і розповідав про Ющенка. І поки ми міряли [ті окуляри], він нам так багато розказав, і ось залишив".

Дуже велика маса людей просто ж темні. Через те вони сприймають [інформацію некритично]. Якщо навіть учителі і лікарі не завжди розбираються в ситуації... Я не говорю про Західну Україну, а от у нас на Східній таке болото..

Я думаю, що саму технологію [не розпізнають] чи, наприклад, [не здогадуються, що] цей матеріал, ця газета - це технологія, це якась спроба вплинути на мене. Я думаю, що такого сприйняття все-таки немає. І не тільки на селі, а й у містах теж. Про технології говорити, шукати їх, бачити можуть спеціалісти або люди, які доволі тісно займаються виборами, доволі близько стикаються з виборами. Люди сприймають інформацію або не сприймають, вона їм подобається або не подобається. Технології якраз і направлені на те, щоб зробити інформацію, яка просто так не сподобається, такою, щоб вона сподобалася людям і ввійшла до них. Тут є проблеми. Я все-таки вважаю, що тут є проблеми - і технології направлені саме на сільського жителя. Люди на селі більш відверті, вони менше можуть розрізнити такий вплив підсвідомий. Але цього разу такі технології не спрацювали. Вони своєї мети не досягли. У 2002 році технології змогли багато в чому вплинути на вибір людей. У тому числі й той самий адмінресурс. Тоді технології була за "ЗаЄдУ". Тобто технології все-таки впливають, впливають підсвідомо. І дуже важко, особливо сільському мешканцю, їх виявити.

4.2. За свідченням одного з учасників, використання в ЗМІ авторитету впливових для села людей також стає дієвим чинником під час визначення преференцій у волевиявленні. Однак на селі цей інструмент не трактують як одну з технологій донесення інформації у ЗМІ:

А по технологіях, то я би сказав, кому потрапила газета з пропагандою Януковича, то на спеціалістів трохи вплинуло, що його підтримала Ващук Катерина. Вона надрукувала статтю, що він стримав своє слово, [коли] якесь питання вирішувалось, і що він конкретна, ділова людина, що така людина підніме сільське господарство. Це на позитив Януковичу зіграло. Якщо підтримують такі впливові люди, які користуються довірою, це дуже позитивно впливає. На виборах Кличко, звичайно, зіграв свою роль, Руслана.

4.3. В той же час, на думку одного з учасників, виборча кампанія 2004 року надала виборцям більше можливостей щодо трактування інформаційних повідомлень, їх зіставлення. Іншим питанням у цьому контексті є проблема доречності використання певних технологій, їх невідповідність реаліям, штучність:

Люди вже орієнтуються. І вже наступного разу вони будуть чітко знати, яка з партій яку використовує технологію, хто яким шляхом буде йти, хто що буде робити. Не все, звичайно, великій кількості людей буде байдуже. Вони будуть бачити, що результати є в уряду й у цієї влади, і будуть чинити по-іншому. Але таке питання, як технологія, вже ввійшло в кров і сільським жителям. Уже знають після третього туру, хто які технології буде використовувати.

Беремо конкретний випадок політичної технології Кучми, [застосовуваної] через засоби масової інформації. Колись громовідводом були Лазаренко і Тимошенко. Весь бруд лився на цих людей. Я не говорю, що вони чесні. Але Кучма і його команда просто переграли в цій технології самі себе. Можна козлом відпущення робити Лазаренка і Тимошенко рік, два роки, три, але не 4-5 і більше, коли ці люди вже ніякої реальної влади не мають. Можна виграти на чорному піарі, показуючи, що хтось злодій, якщо ти себе більш-менш чесно поводиш. Але якщо ти сам загруз у цьому...

4.4. До речі, один з учасників назвав інформаційною технологією й теледебати, які відбулися перед першим туром виборчої президентської кампанії 2004 року:

Коли були теледебати, були такі використані технології, які дали можливість людям зрозуміти, [хто є хто]. Перші теледебати. [Відомо], як вони мусувалися, як вони робилися. Основна маса населення зрозуміла, що то не є теледебати, то просто така сама дурничка. Ото є технологія, яка була мінусом тому ж Януковичу.

4.5. Учасники засідання також порушили питання про застосування під час виборів різноманітних технологій, які стосуються не тільки сфери ЗМІ, але й діяльності політичних партій та окремих кандидатів:

До виборів 2002 року поняття технології так не стояло. Були принципи, напрямки конкретних партій, рухів, [їхні наміри], що робити. А вже тепер навіть професія з'явилася - політтехнолог. То вже відпрацьовані системи, взяті із зарубіжних аналогів. На парламентських виборах 2002 року технологією СДПУ(о) було взяти владу в свої руки. Вони протягували [своїх людей] через старі владні структури, хто є при владі, тих агітували в партію. Їх ситуація була така: народ їх не дуже підтримував, але за рахунок того, що є велика кількість [своїх людей] при владі, вони засіли разом із Кравчуком. Технологія "Трудової України" була така: допомогти інтернатам, ще комусь. Ті технології використовувалися - тепер уже й люди [їх] помітили. Багато технологій принесли великої шкоди, в тому числі Януковичу. Коли, наприклад, показували, як їздить Янукович по всіх навчальних закладах, по дошкільних закладах, по інтернатах. Показують, що там він подарував комп’ютер, ще щось. Люди потім почали казати, з чиєї то кишені. Він же на Західну Україну не їздив. Приїхав в Івано-Франківськ, отримав "подарунок" і більше на Західну не їздив. Значить, нам те не перепаде, значить, то не наші гроші в бюджеті. Тому зробився мінус. І коли почали потихеньку вести розмову, що напрямок повинен бути на Росію, особливо після першого туру, вже явно це було визначено Януковичем, що політтехнологи працюють проросійські, - тут уже чітко було [це зрозуміло].

5. Питання поліпшення доступу до інформації в сільській місцевості

5.1. На думку учасників розмови, найдієвішими способами поліпшення доступу до інформації для сільського населення є:
- дотримання журналістських стандартів, наявність незалежної преси та телебачення, завдяки чому журналісти не обслуговували би конкретних кандидатів;
- наявність незалежного від влади фінансування комунальних друкованих ЗМІ, що вимагає вироблення й запровадження політики роздержавлення цих засобів інформації;
- на перехідному етапі - роздержавлення ЗМІ, сприяння виробленню прозорої редакційної політики районних ЗМІ, наявність прозорих угод між адміністраціями, які їх фінансують, і журналістськими колективами, а також створення загальних умов, за яких журналісти були б незалежними від чиновників на місцях;
- дотримання законодавства в контексті заборони чиновникам впливати на зміст інформації і тиснути на журналістів;
- формування державної політики, яка б сприяла щонайширшому розповсюдженню різноманітних друкованих ЗМІ в сільській місцевості (здешевлення передплати та ціни за доставку ЗМІ). Такий крок допоможе зробити інформаційний ринок більш плюралістичним;
- реформування "Укрпошти" заради оптимізації шляхів доставки до сільських жителів друкованих ЗМІ, підвищення якості відповідних послуг;
- покращення на селі доступу до телевізійних каналів;
- підвищення ролі громадських організацій у справі донесення в сільську місцевість інформації про вибори, права виборців, про кандидатів та політичні партії:

Незалежна преса, телебачення - це однозначно. Вони можуть працювати на будь-кого з лідерів. ...якщо дійсно є такі люди - чесні, порядні журналісти, - повинно бути в першу чергу незалежне фінансування видань, щоб вони були незалежними. Тоді ці люди могли би виношувати незалежну думку, відповідно, критикуючи і владу, й опозицію, свою точку зору подавати, яка буде найбільш об’єктивною. Тому що якщо брати по цих виборах, то [преса] від Януковича - вона однозначно ганьбила Ющенка і хвалила Януковича. Відповідно, преса Ющенка так само ганьбила Януковича і хвалила Ющенка.

По-перше, я думаю, що повинна бути дійсно якась [якщо] не угода, то потрібно продумати, щоб не було тиску на журналістів. Щоб чиновники на місцях не казали, що це можна друкувати, а це не можна. Щоб ми не пішли тим шляхом, яким ми йшли весь час до цього. По-друге, ціна на періодику повинна бути якось продумана в державі, щоб вона була по кишені кожному. Я не кажу, щоб були поштові скриньки забиті, як це було раніше, але хоча б одне видання людина повинна одержувати.

А щодо комунальних ЗМІ - тут дві думки: роздержавлення [або] нероздержавлення. Але, мабуть, краще роздержавлення. Але влада теж повинна мати свої видання. Так як і [є це нині: вони] кажуть, що незалежні, але ж вони чиїсь. Вона повинна мати якісь видання. Окрім того, мені здається, що "Укрпошта" також потребує реформ як державна структура. [Вона повинна] працювати на доставку пошти, а не носити порошок. Ці люди повинні одержувати більшу зарплату, ніж зараз. Держава повинна втрутитись у цю систему, щоб "Укрпошта" займалася своїми безпосередніми обов’язками.

В періодиці без дотацій держави на селі не можна, "Укрпошта" на госпрозрахунку не виживе. Коли доводять, що має бути один листоноша на все село, то він фізично цього не зробить. Він може, в принципі, цю пошту донести на другий-третій день, коли вона вже не потрібна буде для читання. Якщо держава втрутиться в питання фінансування доставки [преси] для села, це буде великий плюс.

Незалежна журналістика повинна бути більш чесна. Якщо, наприклад, [журналіст] пише аферу, будемо так говорити, то людина має право його покликати в суд і довести свою невинність і т.д. Повинно бути досить прозоро, а не так, що написав і втік. Я думаю, прийняття таких законів, які будуть ближчими до європейських, якщо ми будемо їх знати, користуватися ними, змінить нашу ситуацію. Ми будемо мати можливість більше аналізувати, [а отже,] вірити.

Тут, можливо, потрібно забезпечити можливість читати, бачити різну інформацію, і провідна роль тут буде віддана громадським організаціям. [Треба], щоб на селі зберігся і "5-й канал", і канал "Україна", й "Інтер", й "1+1", щоб цей спектр розширювався, щоб люди могли самі бачити, самі аналізувати і самі вибирати, яка їм інформація потрібна, яка інформація, на їхню думку, є правдивою, а яка - ні. Тобто [слід] забезпечити вибір. Щодо громадських організацій, то багато хто з них випускає безкоштовні газети, які також можуть бути джерелом інформації, які також варто розповсюджувати не тільки в Києві чи у великих обласних центрах, але й у сільській місцевості також. Просто [належить] забезпечити багато джерел інформації, їх розмаїття.

Якщо райадміністрація є засновником газети, то, звичайно, [у відповідь] на таку відверту постійну критику вона просто-напросто змінить редактора. Тут має бути якась угода про співпрацю між газетами, тими самими районками, і засновниками, щоб була більша свобода для вибору матеріалів. Звичайно, той тиск, який був і залишається й зараз, він не може існувати далі. Я думаю, що його вже ніколи й не буде. Зараз дуже багато [чого] змінилося.

Зараз тиснути на журналістів дуже важко. Мені здається, цього вже не буде ніколи, тому що колективи готові себе захищати, навіть у комунальних ЗМІ. Я знаю, що в нас на Черкащині люди не будуть мовчати. Та ж "Нова доба" - [журналісти] готові були йти із заклеєними ротами під адміністрацію, а так само на сесію, ставати з плакатами. Коли йшла мова про те, що редактора звільнять, то, як мені здається, зараз влада вже не зможе так тиснути, тому що це буде озвучено й суспільство знатиме [про це]. Я не думаю, що буде як раніше, коли головного редактора викликали до голови адміністрації чи районної ради. Думаю, не буде такого, як носили [матеріали] на вичитку.

Давайте не будемо забувати, що собою являє наше село, особливо глухе. Та якщо взяти, то і в райцентрі таке ж. Через хату, через три хати - самогонна точка. Люди мруть як мухи. Що, ці люди будуть читати газети? Ми тут вигадуємо, що їм подати. Вони їх будуть читати?

Насамперед [треба], щоб ЗМІ були доступними. Телебачення - дорога штука, але від його зони покриття буде залежати наявність інформації. [Треба], щоб кількість джерел інформації збільшувалася, щоб був не один канал, а хоча би 2-3. Коли людина має вибір, нехай не свідомо, але час до часу вона буде затримуватися на інформаційних програмах. Щодо радіо мені дуже подобається ідея з гучномовцями - щоб був доступ до інформації. Стосовно періодики я думаю, що рейтинг довіри до районок буде залишатися низьким і якусь ставку, коли будуть парламентські вибори 2006 року, [на них е варто робити]: вони не будуть читабельними. Приклад "Сільських вістей" говорить сам за себе. Коли людина знаходить, крім політики, ще щось цікаве для себе особисто, то це поєднання [спрацьовує]. Знову-таки, [важливий] фінансовий рівень на селі, власне, рівень доходів. Дуже небагато людей можуть дозволити собі передплатити "Сільські вісті". Значить, [треба] якісь безкоштовні видання, які будуть максимум інформації нести, знову-таки, не просто про кандидата, його офіційну програму, а масову інформацію.

Звіт підготовлений Юлією Тищенко за організаційної участі Михайлини Скорик