В середині липня 2008 року президент Росії Д.Медведєв затвердив Концепцію зовнішньої політики Російської Федерації. Згідно з нею, зовнішня політика Російської Федерації являє собою систему поглядів на зміст і основні напрямки зовнішньополітичної діяльності Росії. Її правові засади складають Конституція РФ, федеральні закони, інші нормативні правові акти Російської Федерації, що регулюють діяльність федеральних органів державної влади в сфері зовнішньої політики, загальновизнані принципи і норми міжнародного права (підкреслено І.Т.) і міжнародні договори Російської Федерації, а також Концепція національної безпеки Російської Федерації від 10 січня 2000 р. В новій Концепції констатовано, що міжнародна обстановка, що склалася до початку XXІ століття , зажадала переосмислення загальної ситуації навколо Російської Федерації, пріоритетів російської зовнішньої політики і можливостей її ресурсного забезпечення. В рамках сучасного зовнішньополітичного курсу Росії головні зусилля повинні бути спрямовані на досягнення наступних основних цілей: забезпечення надійної безпеки країни, збереження і зміцнення її суверенітету і територіальної цілісності, міцних і авторитетних позицій у світовому співтоваристві, що у найбільшій мірі відповідають інтересам Російської Федерації як великої держави, як одного з впливових центрів сучасного світу і, які необхідні для росту її політичного, економічного, інтелектуального і духовного потенціалу; вплив на загальносвітові процеси з метою формування стабільного, справедливого і демократичного світового порядку, що будується на загальновизнаних нормах міжнародного права, включаючи насамперед завдання і принципи Статуту ООН, на рівноправних і партнерських відносинах між державами; створення сприятливих зовнішніх умов для поступального розвитку Росії, підйому її економіки, підвищення рівня життя населення, успішного проведення демократичних перетворень, зміцнення основ конституційного ладу , дотримання прав і свобод людини; формування поясу добросусідства по периметру російських кордонів, сприяння усуненню наявних і запобіганню виникнення потенційних місць напруженості і конфліктів у прилягаючих до Російської Федерації регіонах; пошук згоди і співпадаючих інтересів із закордонними країнами і міждержавними об'єднаннями в процесі рішення задач, обумовлених національними пріоритетами Росії, будівництво на цій основі системи партнерських і союзницьких відносин, що поліпшують умови і параметри міжнародної взаємодії; сприяння позитивному сприйняттю Російської Федерації у світі , популяризації російської мови і культури народів Росії в іноземних державах[1].
В Концепції вказується на те, що зароджуються нові виклики і погрози національним інтересам Росії. Підсилюється тенденція до створення однополярної структури світу при економічному і силовому домінуванні США. При рішенні принципових питань міжнародної безпеки ставка робиться на західні інститути і форуми обмеженого складу , на ослаблення ролі Ради Безпеки ООН. Стратегія однобічних дій може дестабілізувати міжнародну обстановку, провокувати напруженість і гонку озброєнь, збільшити міждержавні протиріччя, національну і релігійну ворожнечу. Застосування силових методів в обхід діючих міжнародно-правових механізмів не здатно усунути глибинні соціально-економічні, міжетнічні й інші протиріччя, що лежать в основі конфліктів, і лише підриває основи правопорядку [2].
Росія домагається формування багатополярної системи міжнародних відносин, що реально відбиває багатогранність сучасного світу з розмаїтістю його інтересів. Інтереси Росії безпосередньо пов'язані і з іншими тенденціями, серед яких: розвиток регіональної і субрегіональної інтеграції в Європі, Азіатсько-тихоокеанському регіоні, Африці і Латинській Америці. Інтеграційні об'єднання здобувають усе більше значення у світовій економіці, стають істотним фактором регіональної і субрегиональной безпеки і миротворництва; військово-політичне суперництво регіональних держав, ріст сепаратизму, етнонаціонального і релігійного екстремізму. Інтеграційні процеси, зокрема в Євро-Атлантичному регіоні, а концепцією, мають найчастіше вибірково-обмежувальний характер. Спроби принизити роль суверенної держави, як основного елемента міжнародних відносин створюють погрозу довільного втручання у внутрішні справи.
Росія, оцінюючи роль НАТО, виходить з важливості поступального розвитку взаємодії у форматі Ради Росія-НАТО на користь забезпечення передбачуваності та стабільності в Євроатлантичному регіоні, максимального використання потенціалу політичного діалогу та практичної співпраці у вирішенні питань, що стосуються реагування на загальні загрози, - тероризм, поширення зброї масового знищення, регіональні кризи, наркоторгівля, природні та техногенні катастрофи. Водночас, у документі сказано, що Росія будуватиме відносини з НАТО з урахуванням ступеня готовності альянсу до рівноправного партнерства, неухильного дотримання принципів і норм міжнародного права, виконання всіма його членами взятого на себе в рамках Ради Росія-НАТО зобов`язання не забезпечувати свою безпеку за рахунок безпеки Російської Федерації, а також зобов`язань щодо військової стриманості[3].
Також наголошується, що Росія зберігає негативне ставлення до розширення НАТО, зокрема до планів прийому в члени альянсу України та Грузії, а також до наближення військової інфраструктури НАТО до російських кордонів загалом, що порушує принцип рівної безпеки, зумовлює появу нових розмежувальних ліній в Європі і суперечить завданням підвищення ефективності спільної роботи з пошуку відповідей на реальні виклики сучасності.
У документі також ідеться про плани Російської Федерації щодо розширення видобутку корисних копалин за рахунок збільшення кордонів свого континентального шельфу. Росія претендує на значну частину дна Північно-Льодовитого океану і намагатиметься відстояти свої претензії. У відносинах із країнами СНД Росія планує дотримуватися ринкових принципів. Питання створення Союзної держави з Білоруссю Концепція пропонує вирішувати шляхом створення єдиного економічного простору[4]. Утім, митний союз сторони зможуть створити швидше за все не раніше, як роки через два, адже Білорусь поки що не перейшла на російський рубль, як обіцяла, та не уніфікувала митні ставки.
В Концепції проголошено, що Росія виходить з важливості співробітництва з нею в інтересах підтримки безпеки і стабільності на континенті і відкрита для конструктивної взаємодії. Разом з тим за цілим рядом параметрів нинішні політичні і військові установки НАТО не збігаються з інтересами безпеки Російської Федерації, а часом прямо суперечать їм. Насичене і конструктивне співробітництво між Росією і НАТО можливо лише в тому випадку, якщо воно буде будуватися на основі належного врахування інтересів сторін і безумовного виконання, прийнятих на себе взаємних зобов'язань. Взаємодія з державами Західної Європи, у першу чергу з такими впливовими, як Велика Британія, Німеччина, Італія і Франція, являє собою важливий ресурс для відстоювання Росією своїх національних інтересів у європейських і світових справах, для стабілізації і росту економіки Росії[5].

Втім, політичний курс В.Путіна-Д.Медведєва, попри декларований “прагматизм” виявився однобічним і суперече нещодавно затвердженій Концепції. Просуваючи усіма засобами свою лінію, Росія поставила під знак питання свої добрі стосунки із країнами Заходу та США, наочно демонструючи відмінність російського авторитаризму від західної демократії.
Для Росії Україна постає як потенційна перепона на шляху відновлення (в майбутньому) бажаного становища в світовій політичні системі: на глобальному рівні в прагненні Росії до створення багатополярного світу, на регіональному – в намаганні водночас зберегти свою власну монополію на домінування на пострадянському просторі. Прагнення утримати провідні позиції в сусідніх регіонах вимагає від Росії протистояти не тільки провідним світовим гравцям, а й не допустити зростання потенціалу внутрішніх регіональних гравців, зокрема, України.

Згідно з Концепцією зовнішньої політики Росії, , Москва планує – «вести справу до завершення міжнародно-правового оформлення державного кордону Російської Федерації, а також кордонів морських просторів». Проте, спостерігається відвертий саботаж переговорного процесу з нашою державою. Україна наполягає на проведенні розподільної лінії на основі адміністративного кордону між колишніми УРСР і РСФСР, зазначеної на картах і планах. Російська сторона вважає, що відповідно до законодавства колишнього СРСР, внутрішні води між республіками Союзу не розмежовувалися. Питання делімітації кордонів в Азовському, Чорному морях і Керченській протоці поступово виходить за межі двосторонніх відносин, оскільки вже у Цільовому плані “Україна-НАТО” на 2007 р. вирішення цього питання позначено як пріоритетне зобов’язання України перед НАТО.
Національні інтереси України у відносинах з Російською Федерацією полягають в збереженні миру і стабільності, в запобіганні будь-якої гострої конфронтації, що може бути спровокованою з тієї або іншої сторони. Конфронтація з Росією для України є також небажаною з огляду на внутрішньополітичну нестабільність української держави і нечітку позицію зарубіжних партнерів. Незахищеність північно-східних кордонів, значна взаємозалежність економічного життя країн регіону, ментальна спорідненість населення робить будь-які конфлікти тут вкрай небажаними. Масштабний конфлікт може привести до ситуації, що загрожуватиме існуванню незалежної України.
Російський вплив в Україні сьогодні грунтується вже не стільки на історичних, культурних, мовних і ментально_психологічних взаєминах, про які так багато кажуть, скільки на пов`язаності інтересів політичної та владної бізнес_еліт». Цей вплив сьогодні в основному і формує тканину двосторонніх відносин, які таким чином, вбирають до себе багато родових ознак і спосіб дій цих привелійованих прошарків. Гарантом російських інтересів в Україні є російський капітал, який останнім часом здобув тут відчутних успіхів, а політичним лобістом — українські финансово-промислові групи, орїєнтовані на зв`язки з Росією» [6].
Втім, необхідно враховувати, що мислення ключових акторів зовнішньої политики Росії полягає в химерному поєднанні віри у імперське покликання (класична силова політика Романових та СРСР) із визнанням економічних реалій. Визначальною подією для нинішнього покоління російських лідерів став розпад Радянського Союзу. «Найбільша геополітична катастрофа», як його назвав В.Путін, дала більшості з них важливий урок: стійкість держави ґрунтується на конкурентноздатності економіки країни. Крах економіки призведе до руйнування держави, якими б великими й могутніми не були її збройні сили.
Російська Федерація стосовно України була і є центральною константою її зовнішньої політики. При цьому відносини між обома державами і надалі матимуть асиметричний характер. Для України як слабшого партнера стосунки з Росією матимуть критичне значення і значно переважатимуть всі інші. При цьому асиметричні стосунки вбирають величезний історичний досвід, який обтяжує сприйняття сусідніми державами один одного. Доказом останнього є те, що практично відразу ж після проголошення Україною Акту про державну незалежність, в різних формах і з різною мірою намагання, територіальні претензії до України висунули ті чи інші суб'єкти політичної, громадської чи державної діяльності майже всіх держав, які межують з Україною. Найбільшу активність і наполегливість у цьому виявили представники політичної еліти Росії, яка в більшості своїй не сприймає розпад Радянського Союзу і спрямовує свої зусилля на відродження традиційної російської державності в історичних кордонах Росії. О.Дугіна, чиї підходи стають все більш популярними в Росії зазначав, що існування України в нинішніх кордонах і з нинішнім статусом "суверенної держави" тотожне нанесенню могутнього удару по геополітичній безпеці Росії, рівнозначне вторгненню на її територію. Подальше існування унітарної України недопустиме. Ця територія повинна бути поділена на декілька поясів, які відповідають гаммі геополітичних та етнокультурних реалій" [7].
Отже, певні положення Концепції зовнішньої політики Росії вписуються у відповідний підхід. Проте, це суверенне право держави – фіксувати такі речі в документи державного значення, в тому числі концепції зовнішньої політики. Нічого нового в цьому немає. Це багато разів артикулювалося усно, а в попередній концепції (2000 року) одним з факторів, що несуть загрозу безпеці Росії названо розширення НАТО на схід. Якщо раніше, наприкінці 1990-х загроза розширення НАТО більше торкалася країн центральної Європи, то зараз є загроза того, що Україна і Грузія можуть стати членами Північноатлантичного альянсу, тому у відповідному документі це конкретно зазначили. Саме такою є російська позиція, яка будується на самоідентичності Росії і на тому, як Росія відчуває себе і сприймає свою роль у світі. Це частина російської державної політики. Ми можемо висловлювати критику, але ухвалювати зовнішньополітичні концепції і стратегії національної безпеки є суверенне право держави.
Водночас, має рацію перший Президент України Л.Кравчук. Він вважає, що «будь-які російські зовнішньополітичні концепції повинні Україну насторожувати. Україна входить і входитиме в сферу впливу російських інтересів. Росія завжди публічно говорить вустами окремих своїх політиків, а то й МЗС – що в цілому є небезпечним, тому що коли Лужков заявляє про Севастополь або про Крим, то я можу сказати, що це думка Лужкова, – але коли МЗС після цього говорить, що так, як Лужков, думають багато росіян, то це означає, що вони можуть думати-думати, а потім щось і придумати...» [8]. Л.Кравчук також закликав українських політиків «не прогинатися» перед росіянами і служити Україні. Л.Кравчук зазначив, що найкращий захист для України може забезпечити НАТО. Те, що Росія висловила в Концепції категоричне несприйняття приєднання України і Грузії до ПДЧ, – не повинно вплинути на спробу України зміцнити свої позиції. Адже Україна жодного разу не заявляла, що вона хоче погіршення відносин з Росією або своєю спробою стати членом НАТО прагне завдати шкоди Росії. Україна лише хоче і має право захистити власні інтереси. Більш того, ставши членом Альянсу і отримавши право вето, Україна назавжди унеможливить навіть теоретичні можливості прийняття НАТО рішень спрямованих проти Росії.
Ідентичність Росії не змінилася. Вона хоче залишатися великою державою. А мета великої держави – займати лідерські позиції, сьогодні - в економічному змаганні. У військовому відношенні може їй і не обов`язково щось контролювати. Але такі можливості в неї є. Коли розглядалася можливість створення протиракетного щита, Путін, тоді президент, сказав: «Щит не спрямований проти Росії, але коли йдеться про безпеку, нам потрібно говорити не про намір, а про можливості». Так от, йдучи за цією логікою, можно сказати, що у Росії немає намірів збирати землі, але у неї є такі можливості і є бажання економічного домінування. А це не можуть не розуміти держави, які мають спільний з нею кордон. Захід має зобов’язання переконати Росію відмовитися від її намагання домінувати над сусідами.

Посилання.
1 Концепция внешней политики России. Офіційний сайт президента РФ. Режим доступу: www. www.kremlin.ru.
2 Там само.
3 Там само.
4 Там само.
5 Там само.
6 Дергачов О. День усіх закоханих, або навіки разом // Політика і час. — 2007. — №3. – C. 8.
7 Дугин А. "Основы геополитики. Геополитическое будущее России. Мыслить пространством". - Изд. 3-е, дополн., - М.: "АРКТОГЕЯ-центр", 1999. С. 379.
8 Інтерв`ю з Леонідом Кравчуком. 31 липня 2008 р. Сайт Радіо Свобода. Режим доступу: www.radiosvoboda.org.
автор:І Тодоров.