Відкритий лист українських громадських організацій США
редактору тижневика “7 дней” п. Іллі Генну

Шановний пане редакторе!

Останнім часом доводиться читати у Вашому тижневику “7 дней” публікації, які мають анонімний характер, зокрема, у номері 44 (586) було надруковано статтю “Трудно защищать не защитимое”.
Оскільки стаття анонімна, то, на нашу думку, відповідальність за її публікацію несе редактор видання.
А тепер щодо самої публікації в перекладі українською мовою.
“... Програма візиту українського лідера на Близький Схід була насиченою, але головний ідеологічний поштовх, судячи з коментарів у засобах масової інформації, полягав у цілеспрямованості українського президента заручитися підтримкою ізраїльтян у визнанні Голодомору геноцидом українського народу за прикладом Голокосту єврейського народу....”
Правильно, з цим твердженням можна погодитися. Ще до Віктора Ющенка як президента України його попередники повинні були звертатися до світової громадськості, урядів зарубіжних країн щодо визнання Голодомору як геноциду української нації. Адже під час Голодомору страшною смертю загинуло від 7 до 10 мільйонів осіб. Хіба це не трагедія світового масштабу?!
Про такі речі взагалі не можна мовчати, бо кількість загиблих під час Голодомору тотожна кількості жертв Голокосту. Зрештою, хіба трагедії народів можуть порівнюватися? І так, ні і. Якщо український народ визнає Голокост, то чому ж ізраїльський народ не хоче визнавати Голодомор геноцидом? На нашу думку, трагедії обидвох народів в ім’я світлої пам’яті невинних жертв мають право на визнання. Іншого бути не може.
“... У програму візиту українського президента Віктора Ющенка до Ізраїлю входило відвідання музею Голокосту “Яд Вашем”. Тут президента України чекав неприємний сюрприз. Голова меморіального комплексу Йосиф Лапід повів розмову про Романа Шухевича, командира Української Повстанської Армії (УПА), котрому президент України в цьому році посмертно присвоїв звання Героя України...”
Виникає логічне запитання, а яке власне відношення командир УПА Роман Шухевич, діяльність якого припадає на роки Другої Світової Війни, має до трагедії Голодомору 1932-1933 років??? І чи має право український народ і керівники української держави на прояв національної самосвідомості? Чи це є тільки прeрoгативою для “вибраних” народів? А що Ви думаєте з цього приводу, пане Генн?
“... Лапід, між іншим, у минулому в’язень нацистських концтаборів, а в подальшому ізраїльський міністр і віце-прем’єр. Керівник меморіалу поцікавився у президента України, чи відомо йому, що Шухевич у перші дні Великої Вітчизняної Війни очолив львівський погром, який забрав життя чотирьох тисяч євреїв (й ще багатьох поляків). У цьому погромі приймав участь батальйон “Нахтігаль” (Nachtigall SS), командиром якого був Герой України Роман Шухевич...” На що Віктор Ющенко висловив заперечення такими словами: – “... Впевнений, що ви не знайдете жодного доказу своїм словам. Жоден архів не підтвердить сьогодні жодної акції карального типу, в якій приймали б участь бійці УПА, або інші подібні організації”, – сказав президент, пояснивши подібні вигадки справою рук радянської пропаганди. Лапід, звичайно, міг запитати: а чим, власне, УПА займалася всю війну – воювала під Сталінградом чи що?”
Далі в тому ж дусі.. До чого це все? Можливо в такий спосіб шукалася будь-яка фальшивка, щоби лишень не вести мову про визнання українського Голодомору, а може з тією метою, щоб нацистський Голокост супроти євреїв залишився унікальним випадком світової історії.
Щодо пана Лапіда, то на свої запитання, при певному бажанні, він міг би отримати цілком вичерпну відповідь у самих ветеранів ОУН-УПА, а можливо й отримати в подарунок “Iсторію ОУН-УПА”, видану у десятках томів. Прочитавши ці книги, в нього би не виникали такі запитання.
Перед цим як робити закиди щодо діяльності Романа Шухевича і визвольного руху ОУН-УПА треба посилатися не на будь-які архіви, а конкретно на військово-історичні, щоби вникнути у суть справи минулого. До речі, дуже дивним виглядає й те, що пан Лапід не повідомляє про свої архівні першоджерела, де під час каральної акції загинуло 4 тисячі євреїв. Хай би він поінформував громадськість, звідкіля він почерпнув такі глибоко точні дані. І кому краще знати як не йому – голові меморіалу “Яд Вашем”, що найбільша кількість “Праведників Миру” є власне українцями, які під час Другої Світової Війни, ризикуючи своїм власним життям і життям своїх дітей, рятували євреїв. Завдяки цьому більшість з них вижили у роки воєнного лихоліття, а сьогодні мають свої сім’ї і проживають в Ізраїлі. От нехай би краще про це й розповів пан Лапід.
Відверто дивує безапеляційний тон статті та категоричність рекомендацій щодо рішень, які повинен приймати український президент. Виявляється, що визнати трагедію українського народу і мільйони невинних жертв не можна лише через те, що в нашій історії була постать Романа Шухевича. Якщо виходити з такої логіки та слідувати аналогії певних рішень, то українська сторона у свою чергу теж могла би заявити про не визнання трагедії Бабиного Яру як і самого Голокосту в цілому, тільки тому, що національного героя України Симона Петлюру в Парижі підступно убив еврей Шварцбардт. Однак подібні хворобливі думки не приходять на гадку жодному українському політичному чи державному діячеві, що саме по собі викликає глибоку повагу і шану.
Було би добре, якби члени ізраїльського уряду та громадсько-політичні організації Ізраїлю, врешті-решт, зрозуміли, що вперта непоступливість у справі визнання Голодомору, хоча б як історисного факту, політичних дивідендів не додасть і честі їм не зробить
Та все ж ми віримо, що неодмінно настане час, коли стереотипи сьогоднішніх лідерів ізраїльської держави відійдуть у минуле і Голодомор 1932-1933 років як геноцид українського народу буде визнано світовою спільнотою, і в тому числі й Ізраїлем. Ми переконані, що сьогодні ізраїльський народ повинен шукати порозуміння зі всіма народами світу, і з українським, зокрема. Адже історично сучасні українці та ізраїльтяни мають дуже багато доброго спільного минулого.
На завершення хочемо привернути Вашу увагу, шановний пане редакторе, до ще однієї анонімної публікації у Вашому тижневику. Мова йде про статтю у № 44 (586), під назвою “Украина чтит жертв Голодомора”.
Подаємо витримку з цієї публікації мовою оригіналу.
“... Тисячи людей со всей Украини со свечами в руках собрались в минувшую субботу на площади в Киеве, чтобы почтить память миллионов людей, которые погибли от недоедания во время инспирированного советскими властями 75 лет назад голода (підкреслено нами).
Обращаясь к толпе, президент В. Ющенко снова призвал международное сообщество признать голодомор”
Ось так, ні більше ні менше: “Обращаясь к толпе”...
Пане редакторе, пам’ятайте, що лише в Україні українців майже п’ятдесят мільйонів і серед них сотні тисяч українців єврейського походження, для яких Україна є реальною Батьківщиною! Адже можливо, що серед людей, яких Ви називаєте “натовпом” були люди Вашої крові. Тож виникає логічне запитання: “Хіба може людина любити чуже, якщо не любить свого?”
Важко уявити, щоб ми, українці, у подібний спосіб називали згромадження людей в Ізраїлі перед якими виступає президент чи прем’єр-міністр держави “натовпом”.
Пане редакторе! Не личить у третьому тисячолітті виявляти свою фобію та принижувати національну гідність Українського Народу!
Ми надіємось, що у Вас вистачить мужності надрукувати нашого відкритого листа у Вашій газеті. Російський переклад додається.

З повагою,
Василь Фуцур, Віра Крива та Ольга Яловенко



Підтримали:
“Нова Хвиля”, Детройт (голова O. Паливода)
Український Конґресовий Комітет Америки (УККА), відділ Південно-Східного Мічігану (голова Л. Вроблевська)
Союз Українок Америки UNWLA, округ Детройт (голова Д. Завадівська)