На одному із засідань Національного прес-клубу реформ голова Державного комітету України з енергозбереження Юрій Шульга зазначив, що в собівартості продукції деяких наших підприємств частка вартості енергоносіїв досягла 80%

Це найвищий показник. Але він є найвищим не лише в Україні. Бо у всьому світі давно вже навчилися бережно ставитися до тієї ж електроенергії, до пально-мастильних матеріалів, вугілля, води, що подається до наших осель, до тепла тощо. А ми?

Згадаймо недавні часи, коли бензин коштував дешевше за газовану воду. І саме тому, що він був дешевшим за газовану воду, його, бензин, водії автотранспортних підприємств часто... зливали. Щоб потім державні чиновники не урізали ліміти.

Або таке: хто знає, скільки коштує подана до оселі вода? Той, хто за неї платить. І той, хто платить, скаже — яка ж вона дорога! Але що цікаво: незважаючи на такий дорогий “водяний” тариф, ми її, воду, споживаємо у кількості, що втричі перевищує відповідний західноєвропейський показник. Ніби ніяк не можемо напитися...

До слова, не кожен німець може дозволити собі мати таку розкіш, як ванну, що є в кожній нашій квартирі. У ФРН користуються переважно більш економними душовими. Хтось скаже — та то ж німці: вони — скупі... Гаразд, візьмемо англійців. Не всіх, а тих, що мешкають у приватних будинках. Взимку на верхніх поверхах будинків майже так само холодно, як і на вулиці. А холодно тому, що господарі економлять на опаленні. І це при тому, що у Великобританії того вугілля аж ніяк не менше, ніж у нашому Донбасі. Розміри зарплатні та пенсій краще не порівнювати, бо вийде не на нашу користь.

Або зазирнемо на той бік Атлантичного океану. Це в голівудських фільмах показують, ніби американці увечері в кожній кімнаті включають світло і залишають його ввімкненим доти, доки не посвітлішає надворі. Але фільми і реальне життя — не одне й те саме. Кажу так, бо мала нагоду в тому переконатися. Перебуваючи в гостях в одній американській родині (середнього достатку), помітила, що кожного разу, виходячи з кімнати, господарі обов’язково вимикали світло.

Втім, досить порівнянь. Поговоримо про те, а що дасть економія або як дехто її називає — скупість — для кожного з нас та держави в цілому? Щодо кожного, то тут все зрозуміло: на скільки зекономиш тепла, електроенергії, води, на стільки менше й витратишся. А от що стосується держави, то тут арифметика виходить дуже цікава.

Наприклад, щороку тільки бюджетна сфера споживає енергоносіїв на 5 млрд. грн. Ні, я не помилилася — саме мільярдів, а не мільйонів. А якщо все налагодити як годиться — запровадити енергозберігаючі технології, навчити належним чином працівників бюджетної сфери економно ставитися до енергоносіїв, то протягом того ж таки року їх можна економити на суму, що перевищує 1 млрд. грн. І не в якійсь віддаленій перспективі, а вже ближчим часом — починаючи з 2004 року. Принаймні так запевняє Юрій Шульга.
Вражає? Ще б пак, але й це ще не все. За інформацією Юрія Шульги, зекономлена завдяки енергозберігаючим технологіям електроенергія у 2-3 рази дешевша за ту, що отримується за рахунок генеруючих потужностей. І нарешті — завдяки енергозбереженню ми здатні зменшити нинішнє енергоспоживання на 42-48%. Це теж інформація Державного комітету з енергозбереження, а рахувати тут, повірте, вміють.

Але до чого тут зіставлення нас з німцями, англійцями, американцями? А до того, що всі ті райдужні перспективи, про які щойно йшлося, так і залишаться перспективами, якщо всі ми не візьмемося за їх здійснення. Бо покладатися на державу не доводиться. Їй, як завжди, бракує грошей. Бракує на все — і на енергоносії, і на їх економію. Достатньо сказати, що у 2001 році комітетові Юрія Шульги замість запланованих 25,4 млн. грн. з держбюджету було виділено лише 7,8 млн., а торік (станом на жовтень) ще менше — лише 1,3 млн. грн..
Натомість поляки протягом 9 років витратили на енергозбереження (тримайтеся міцніше!) 5 млрд. дол. Витратили і не прогадали: якщо до 1991 року вони купували у нас електроенергію, що становила 22% від власних потреб, то зараз ладні її експортувати. От би і нам так не прогадати...