Технології ХХІ століття:
новий режим еволюції мегасоціуму

Валентин Лук'янець,
доктор філософських наук, професор,
завідувач відділу інституту філософії ім. Г. С. Сковороди нан україни

Новий виток розвитку людства, що супроводжується так званою "революцією технологій", зумовлює творення нової технологічної реальності, яку автор статті визначає як буття, штучно створене людиною. В зв'язку з цим, він окреслює коло глобальних проблем, які людству доведеться долати в процесі подальшого розвитку: проблема антропогенної сингулярності, проблема антропогенного прискорення глобальної еволюції, зміна етико-онтологічного ставлення людства до буття антропності.

Практика дослідження, створення і використання технологій XXI століття - наноінженерних , молекулярно-біологічних, наногеномних, наномедичних, технологій нейрочіпів, віртуальної реальності, штучного інтелекту - привела багатовіковий процес науково-технологічного оволодіння людиною світу до нового витка. На цьому витку людина усвідомлює себе існуючою не лише у вигляді еволюціонуючої біологічної тілесності, але й у формі розумного соціокультурного середовища, яке поступально інтеґрує в себе всі витвори людського генія (від кам'яного шкребка до штучного суперінтелекту). Колишня форма існування людини тепер усвідомлюється не як єдино можлива онтологічна константа, а як одна з еволюційних форм, що сформувалася впродовж природного плину всієї попередньої глобальної еволюції Homo sapiens.
Найважливіша відмінність нового витка еволюції мегасоціуму - максимально повне використання знань фундаментальних першооснов неживої, живої і антропної матерії. Знання про антропну матерію - це знання про геном людини, її тілесність, нейросистему, найскладніший комплекс взаємодій її сенсорних каналів (зорового, слухового, тактильного та інших), а також про різноманітні способи обробки інформації. Практика використання настільки могутнього знання (яка включає самосвідомість, самопроектування, самоконструювання, самореалізацію, турботу людства про своє буття), перетворює людину на такого суб'єкта дій, який:
- створює штучні матеріали на атомарному і молекулярному рівнях;
- змінює на власний розсуд геноми живих істот планети;
- модифікує власний геном;
- значно підсилює свій інтелект шляхом імплантування у своє тіло, нейросистему все більш потужних нейрочіпів;
- створює планетарні комп'ютерно-медійні мережі, за допомогою яких піддає себе все більш потужному інформаційному пресингу;
- створює "розумне" середовище, турбуючись про своє буття у світі, змінює це буття, долає його обмеженості;
- перетворює себе на постлюдину.
Входячи у новий еволюційний режим, людство полишає ту онтологію, ту реальність, яка формувалася немовби "самоплином" у ході попередньої глобальної еволюції виду Homo sapiens. Воно стає творцем і користувачем згаданих вище наноінженерних, молекулярно-біологічних, наногеномних, наномедичних технологій, технологій нейрочіпів, віртуальної реальності, штучного інтелекту. Нарощуючи свою науково-технологічну могутність, людство поширює проектувальну, конструюючу і контролюючу діяльність не лише на макросвіт, але і на наносвіт, тобто світ атомарно-молекулярних структур живої і неживої матерії. Завдяки такій науково-технологічній експансії майбутнє людства постає як сурогатна онтологія, тобто як буття, створене людиною, яка орудує все більш потужними наукоємними технологіями. У XXI столітті турбота про цю сурогатну онтологію вже осмислюється як турбота людства про себе.
Індустрія наукоємних технологій XXI століття зробила настільки дешевою практику перетворення індивідуальної і колективної свідомості, що вона стала загальнодоступною і всюдисущою. Технології, за допомогою яких стали здійснюватися різні зміни живої людської свідомості (на відміну від high-tech - технологій, спрямованих на зміну природи) отримали назву high-hume.
Спочатку опозиція "high-tech - high-hume" виглядала як тверда дихотомія, яка виключала їх взаємоперетворення. Однак прискорені перегони у сфері computer science, cognitive science, біоінформаційній, геномній і наноінженерії розмили чітку межу між двома згаданими категоріями технологій. У підсумку на місці колишньої дихотомії "high-tech - high-hume" утворився потужний симбіоз, який прагне інтеґрувати практично всі технології. Ці процеси породили реальні умови для науково-технологічного прориву у нову реальність.
Наноінженерні та інші надсучасні технології поки ще не стали базовими для планетарного соціуму, тобто такими, за допомогою яких він самовідтворює свою тотальність у світі. Однак провідні експерти стверджують, що такими вони стануть вже в найближчі кілька десятиріч. До 2050 року, - стверджує Р.Курцвейл, - з'являться нейроімплантанти, які дозволять людям безпосередньо підключати до свого мозку різні пристрої (додаткову пам'ять, навчальні програми, засоби, які дозволяють бачити інші області спектру). А згодом люди зможуть не лише розширювати знання і сприйняття світу, але перевести свою особистість в електронну форму [2]. І як тільки технології нейроімплантантів стануть повсякденною реальністю, темпоритм еволюції планетарного соціуму набуде такого прискорення, якого ще не знала вся попередня еволюція Homo sapiens. Під наростаючим пресингом практики застосування базових технологій XXI століття матеріально-просторове середовище, у якому еволюціонує наш мегасоціум, буде змінюватися з небаченим прискоренням. Практика застосування нових технологій глибоко змінить геном людини, її тілесність, нейросистему, інтелект, етико-онтологічне ставлення до власного буття, до природи, до майбутньої долі мегасоціуму. Цей прогнозований експертами лавиноподібний процес перетворень людського буття сьогодні іменується різними термінами: "технологічна сингулярність", "антропогенна сингулярність", "гуманітарна революція". Осмислення особливостей, наслідків і перспектив майбутнього прориву у нову реальність, - актуальна задача філософської думки XXI століття.

Апґрейд індустрії базових технологій:
побоювання і тривоги

Глобальне перетворення мегасоціуму, ініційоване вибуховим розвитком хайтек-індустрії - інтеґральний наслідок нинішнього шквалу наукових і науково-технологічних революцій. За масштабом і глибиною впливу на глобальну еволюцію Homo sapiens цю подію можна порівняти з "палеолітичною революцією". Початком цієї події справедливо вважається нинішній апґрейд суми технологій, за допомогою яких наш мегасоціум дотепер відтворював своє буття у Всесвіті. На наших очах традиційні технології мегасоціуму будуть змінені на наноінженерні, молекулярно-біологічні, геномні, комп'ютерно-мережеві, технології нанороботів, нейрочіпів і штучного інтелекту. Сьогодні вони іменуються "технології третього тисячоліття", "сингулярні технології", "трансгуманістичні технології", "технології XXI століття".
Соціокультурна дійсність, яка породжується практикою використання цих нових технологій, буде кардинально відрізнятися від тієї реальності, у яку занурене життя кожного з нас і частиною якого вона є. Для ініціаторів цієї практики стають технологічно здійсненними такі ризикогенні дії, як:
- зміна глобального метаболізму антропосфери;
- трансгенез, тобто модифікація геномів будь-яких живих істот планети (включаючи геном людини);
- глобальні перетворення інформаційно-медійного середовища і планетарного комунікативного праксису;
- цілеспрямовані зміни генетичної, антропологічної, соціокультурної ідентичності людини;
- надзвичайно ризиковані деконструкції хронотопу, у якому еволюціонує антропність;
- прискорення темпів глобальної еволюції Homo sapiens;
Подібні антропогенні дії, здійснювані творцями і користувачами технологій третього тисячоліття, породжують реальність, яка амбівалентно впливає на наше буття. Ініціюючи появу не лише небачених досі благ, але і глобальних негативних загроз людському буттю, ці дії своїми наслідками турбують не лише гуманітаріїв, але і співтовариство постіндустріальних, не надмірно "оцифрованих" творців технічних наук. Власне тому сума технологій нового тисячоліття, за допомогою яких здійснюється глобальне перетворення (апґрейд) нашої дійсності, перебуває нині у горнилі надзвичайно гострих соціально-філософських дискусій, у центрі якого знаходяться такі питання:
- До якого еволюційного стану мчить нас сьогодні експрес технологій третього тисячоліття?
- Що саме зробить суб'єкт, що орудує настільки могутніми технологіями, з планетою Земля, її біосферою, планетарним соціумом?
- Яким чином практика використання названих технологій змінить простір геномів усіх істот планети?
- Як суб'єкт перетворить свій геном, тілесність, нейросистему, інтелект?
- Яким чином ця практика змінить генетичну антропологічну, соціокультурну ідентичність людини, її становище у світі?
- Чи дійсно майбутня гуманітарна революція здійснить безпрецедентний стрибок у глобальній еволюції Homo sapiens, у ході чого нинішня людина поступиться місцем постлюдині?
Зрозуміло, що в рамках даної статті можуть бути розглянуті лише деякі проблеми цього поля, яке безупинно розширюється. Ми виокремимо такі:
- Проблема антропогенної сингулярності.
- Новітня зміна соціального статусу знань.
- Практика свободи: на віддалі і поблизу сингулярності.
- Антропологія постлюдини - марево чи майбутнє?

Проблема антропогенної сингулярності

Екзистенціальна ситуація, яку породжує практика виробництва і використання таких технологій третього тисячоліття, як наноінженерні, молекулярно-біологічні, наногеномні, наноінформаційні і технології штучного інтелекту, не може бути адекватно змальована за допомогою нинішніх світоглядних понять про світ, про людину, планетарний соціум, глобальну еволюцію Homo sapiens. Саме тому ця екзистенціальна ситуація (за аналогією з космологічною сингулярністю) позначається такими термінами, як "антропогенна сингулярність", "науково-технологічна сингулярність", "соціальна сингулярність". Усі ці терміни позначають такий еволюційний стан мегасоціуму, до якого його прямують нинішні перегони у сфері технологій. Оскільки практика використання таких технологій наближає наш мегасоціум до стану сингулярності, у якому можливий еволюційний стрибок "людина - постлюдина", то в сучасній літературі ці новітні технології все частіше іменуються такими поняттями, як "сингулярні технології", "трансгуманні технології", "транслюдські технології".
На думку провідних соціальних експертів, названі технології перетворять ХХІ століття на століття тектонічних трансформацій планетарного соціуму. Це означає, що практика використання сингулярних технологій неминуче стане головним джерелом екзистенціальних тривог нашого століття. Це відбудеться, насамперед, тому, що найімовірніший варіант майбутнього, до якого зазначена практика мчить наш соціум, - це стан сингулярності. Про те, що вона дійсно є джерелом екзистенціальних тривог, переконливо свідчить новітній потік світових соціально-філософських бестселерів. Ось лише невелика вибірка з цього потоку:
- "Технологічна сингулярність" - Вернор Віндж [3];
- "Майбутнє людської природи. На шляху до ліберальної євгеніки?" - Юрген Хабермас [4,5];
- "Наше постлюдське майбутнє. Наслідки біотехнологічної революції" - Френсіс Фукуяма [4];
- "Кінець знайомого світу. Соціологія XXI століття" - Іммануель Валлерстайн [7];
- "Людина перед обличчям невизначеності" - колектив авторів під керівництвом І.Пригожина [8];
- "Чому ми не потрібні майбутньому?" - Білл Джой [9];
- "Століття живих машин" - Рей Курцвайл [2];
- "Суспільство ризику. На шляху до іншого модерну" - Ульріх Бек [10];
- "Техніка і життя: людина і постлюдина" - Домінік Лекур [11].
Автори названих бестселерів стурбовані тим, що реальність, створювана базовими технологіями ХХІ століття, вступає у глибоке протиріччя з тим темпоритмом нашого мегасоціуму, що сформувався в ході всієї попередньої еволюції. Глобалізуюча практика використання технологій ХХІ століття буквально на наших очах перетворює людське буття (у всій його тотальності) на об'єкт все більш зухвалих і вкрай ризикованих маніпуляцій. Буття геномів, тілесності людини, її нейросистеми, інтелекту поступово перетворюється на своєрідний "напівфабрикат", що виробляється біо-геномо-психо-соціо-інжинірінгом за замовленням ринкової економіки.
Проблема науково-технологічної сингулярності, таким чином, - це аж ніяк не вузько-технічна проблема, а найбільш трепетна соціально-світоглядна проблема гуманітаріїв XXI століття. У ній виражена загальна заклопотаність інтелектуалів, філософів, соціальних аналітиків прийдешньою долею буття людини у світі, що формується під наростаючим пресингом науково-технологічного активізму.
Найпершим цю проблему сформулював великий математик Джон фон Нейман. У 1950 році він заявив, що експонентне прискорення науково-технічного прогресу, що породжує масштабні зміни в житті людей, збуджує відчуття наближення деякої фатальної сингулярності, тобто особливого стану в історії земної раси. Слово "сингулярність" у Джона фон Неймана означало настільки стрімку зміну умов людського існування, що адаптація людей до швидко змінюючихся умов виявляється сумнівною. Інакше кажучи, сингулярність тут асоціювалася з майбутнім зламуванням нинішнього темпоритму еволюції людства, що сформувався в попередні тисячоліття. Власне, майбутня сингулярність не могла не викликати в гуманітаріїв екзистенціальної тривоги за прийдешню долю людства.
Через сорок років після Неймана, ідея "майбутнього як сингулярності" отримала дещо інше тлумачення. У дослідженнях Вернора Вінджа і його послідовників вона постала як наслідок науково-технічного прогресу не у всій його тотальності, а як продукт здійснення мегапроекту "Штучний суперінтелект".
Після того, як "штучний суперінтелект" перевершить могутність природного людського розуму (а це, на думку деяких експертів нашого часу, відбудеться в найближчі десятиліття) , розвиток планетарної цивілізації може здійснюватися за наступними еволюційними сценаріями:
- Створення усе більш могутніх носіїв штучного суперінтелекту (тобто постлюдей), інтелектуальні здібності яких будуть в багато разів перевершувати здатності звичайної людини.
- Поступальне удосконалювання тканини планетарних комп'ютерно-інформаційно-медійних мереж, яка в інтеґрації з її користувачами в якийсь момент може усвідомити себе як еволюціонуюча надрозумна істота.
- Удосконалювання машинно-людського інтерфейсу, що забезпечить найтіснішу взаємодію біологічного організму і комп'ютерів таким чином, що можливості користувачів цілком обґрунтовано будуть вважатися надлюдськими.
- Використання новітніх досягнень генетики, наноелектроніки, наноінформатики, квантового комп’ютингу, що уже сьогодні створюють засоби для прогресуючого поліпшення природного людського інтелекту.
Еволюція планетарного мегасоціуму відповідно до кожного з названих вище сценаріїв неминуче ставить його в стан сингулярності, тобто стан постмодерністського апґрейду всіх його вимірів. З наближенням мегасоціуму до цього стану, він поступально трансформується в "соціум знання". Його фундаментальна наука, що розвивається за допомогою технологій нового століття, перетворюється на індустрію, що виробляє найнебезпечнішу зброю тотального руйнування живої і неживої матерії. Такою зброєю апокаліпсичної сили стають наукові знання про фундаментальні першооснови живої і неживої матерії. За цих умов проблема соціального статусу знання стає однією із найзлободенних.

Новітня зміна соціального статусу знань

Людина, що орудує усе більш могутньою хайтек-індустрією, що базується на знаннях про фундаментальні першооснови живої і неживої матерії, здатна перетворити неживу, живу і соціальну матерію на об'єкт науково-технологічної практики. Здійснюючи над матерією наноінженерійні, молекулярно-біологічні, геномні, інформаційно-комп'ютерні маніпуляції, саму себе вона перетворює на нано-біо-інфо-соціо-інженера, що не відчуває благоговіння перед буттям живої і неживої матерії. Для такого інженера людське буття (як і буття будь-якого іншого біологічного виду) - це усього лише "матеріал", що підлягає технологічним перетворенням.
Перетворення ж людського буття на об'єкт технологічних маніпуляцій - подія епохального масштабу. Породжуючи грандіозні за своїм масштабом і трагізмом екзистенціальні і світоглядні катаклізми, ця подія знаменує собою завершення епохи природного "самопливу" глобальної еволюції Homo sаріеns. Після нього починається епоха, у якій науково-технологічна активність людини, прискорений рух у сфері хайтек-індустрії і періодична зміна етико-онтологічного ставлення людини до свого власного буття стають могутніми факторами антропогенного прискорення глобальної еволюції.
Новітній шквал науково-технологічних революцій, інтеґруючи в нерозривний симбіоз фундаментальну науку, техніку, освіту, породжує усе більш могутню хайтек-індустрію. Глобалізована практика турботи людини про своє власне буття у світі, здійснювана за допомогою такої хайтек-індустрії, надає йому безпрецедентні можливості для науково-технологічної творчості на рівні атомарних структур, тобто на рівні фундаментальних першооснов живої і неживої матерії. Завдяки цьому виникли такі грандіозні мегапроекти як "Геном людини", "Нанотех", "Біотех", "Мегапроект штучного суперінтелекту" та ін.
Найважливіший результат практики реалізації подібного роду мегапроектів - квантовий інжиніринг, тобто практика атомно-молекулярного збирання усіляких нанофабрик з виробництва синтетичної матерії з наперед зазначеними властивостями. Один із творців квантового інжинірингу - нобелівський лауреат Жорес Алфьоров - увів у науковий обіг дуже зухвалу опозицію метафор:

"матерія, створена Богом" "матерія, створена людиною"

Метафора "матерія, створена Богом", як не важко здогадатися, тут означає всі типи речовини, що виникли в ході природної глобальної фізико-космічної еволюції нашого Всесвіту. Друга метафора зазначеної опозиції охоплює всю розмаїтість типів сурогатної матерії, що виникли завдяки квантовому інжинірингу.
Сама ж опозиція Алфьорова в метафоричній формі виражає переконання ініціаторів квантового інжинірінга в тому, що глобальна фізико-космічна еволюція далеко не вичерпала всі можливості створення всіляких типів матерії. Квантовий і біомолекулярний інжинірінги дозволяють людині істотно збагатити кількість природних типів матерії різноманітними сурогатами, тобто такими типами, що конструюються нано-біотехнологами. Слово "матерія" означає "матеріал, з якого утворюються всі живі і неживі матеріальні структури". Після появи нанотехнологій, що виробляють "програмувальну матерію", це слово стало означати не лише "матерію, створену Богом", але і "матерію, сконструйовану людиною", з якого наноінженери вже сьогодні створюють усі нано-деталі, необхідні для збирання комп'ютерів молекулярних розмірів.
Незважаючи на свої незначні розміри, такі нанокомп'ютери будуть мати не лише гігантську пам'ять, але і величезну продуктивність (переважаючу продуктивність нинішніх Пентіумів). Вони здатні взяти на себе управління молекулярними роботами-збирачами, що здійснюють по-атомне збирання будь-якої речі, необхідної людству. Більше того, нанокомп'ютери (і технології штучного інтелекту) майбутнього стануть цілком спроможними управляти цілими нанофабриками з величезною кількістю таких роботів-збирачів. Планетарна система подібних нанофабрик, що здійснюють атомно-молекулярне збирання речовин, необхідних людству (тобто харчових продуктів, медичних препаратів, конструкційних матеріалів тощо) здатна цілком витиснути нинішню індустрію, що базується на традиційних технологіях. І після того, як це відбудеться, практика використання базових технологій ХХІ століття кардинально змінить не лише окремі сфери людської життєдіяльності, але й умови планетарного існування людства, його глобальний обмін енергією, речовиною й інформацією з навколишнім світом, інформаційно-медійне навколишнє середовище, планетарний комунікативний праксис.
З огляду на цей шквал фундаментальних змін у глобальній еволюції Homo sаріеns, неважко зрозуміти, чому соціальні аналітики нашого часу оцінюють його як нано-технологічну революцію, що збагачує людство такими продуктами, як:
- лікарські препарати і гормони для сільського господарства і медицини, створені на основі використання досягнень генетики;
- нано-медичні технології, відмінні від біологічних - ядерно-резонансна томографія, ехокардіографія тощо;
- оптичноелектронні прилади, що використовують світло (такі, наприклад, як оптичні сканери, лазерні диски, сонячні батареї, світочутливі напівпровідники, лазерні принтери);
- комп'ютери і телекомунікації миттєвого зв'язку;
- інтеґральні схеми, комп'ютерні суперчіпи, багатошарові друковані плати і т.п.
Отже, здійснювана нині пересадка людства в експрес базових технологій ХХІ століття - це доленосна подія в глобальній еволюції мегасоціуму. Відтепер людина здобуває можливість програмувати не лише комп'ютер, чи, скажімо, живу істоту, але і сурогатну матерію. Після такої події процес відтворення людства у світі піде за зовсім іншою еволюційною траєкторією. Швидкісний рух у сфері базових технологій нового століття веде до того, що колосальні запаси енергії, речовини, інформації, що містяться в наносвіті, будуть у повному розпорядженні мегасоціуму і перетворяться на його стратегічні ресурси.
Поступально перетворивши наносвіт на світ "програмувальної матерії", що буде функціонувати під управлінням і контролем людини, творець і користувач нанотехнологій зможе на власний розсуд переривати природничоісторичну еволюцію Homo sapiens і ставити цей грандіозний процес у тверду залежність від темпів і масштабів розвитку сфери наукоємних технологій. Завдяки цьому глобальна еволюція Homo sapiens припинить формуватися природним "самопливом". Творцям і користувачам транслюдських технологій не обов'язково чекати мільйони років, доки глобальна еволюція Homo sapiens природним чином сформує нові типи неживої матерії, нові геноми, нові види трансгенних живих істот, більш досконалі форми людського життя. Такі форми живої матерії нано-біо-інфо-соціо-технологи будуть конструювати самостійно.
Але чим більш могутніми стають сингулярні технології, тим більше ризикогенною стає практика технологічного перетворення живої і неживої матерії людини. Практика подібних перетворень стає небезпечною навіть у тих випадках, коли такі перетворення, здійснюються з метою турботи про людське буття. Усе це означає, що з наближенням мегасоціуму до стану сингулярності проблема етико-онтологічного ставлення людини до свого власного буття набуває нового сенсу.

"Турбота про себе":
вдалині і поблизу сингулярності

З наближенням планетарного соціуму до стану сингулярності турбота людини про свою майбутність набуває різних форм. Вона може виявлятися як:
- стурбованість людини прийдешньою долею свого генома, тілесності, нейро-системи, інтелекту;
- політика генетичної, антропологічної, етичної самоідентифікації людини;
- практика волі людини, що поліпшує своє онтологічне становище у світі за допомогою найпотужніших технологій нового століття.
Незважаючи на те, що практика волі, що здійснювалася далеко від сингулярності за допомогою традиційних технологій, іноді призводила до глобальних негативних змін матеріально-просторового середовища людини, вона не оцінювалася тут як домінантне джерело екзистенціальних небезпек, ризиків погроз. Етико-онтологічне осмислення практики волі різко змінилося лише після того, як вона стала здійснюватися за допомогою індустрії таких могутніх технологій, як хімічні, ядерні, і особливо - наноінженерійні, молекулярно-біологічні, геномні, наномедичні, комп'ютерно-сітьові, технології нейрочіпів, віртуальної реальності і штучного інтелекту.
Головну причину, що спонукує творців антропології постлюдини змінити попередню стратегію турботи про людське буття, зрозуміти неважко. Справа в тому, що після того, як стара стратегія турботи про людину, що виникла в епоху Модерну, стала здійснюватися за допомогою досягнень науки ХХ століття, вона перетворилася на джерело неконтрольованого потоку усе більш масштабних загроз людському буттю на планеті. Дійсно, прогрес хімії призвів до глобального отруєння ґрунтів, атмосфери, світового океану. Освоєння енергії атома призвело до нуклеарного зараження життєвого середовища людини (Загроза геочорнобиля). Біомолекулярна революція породжує загрозу забруднення біосфери різноманітними типами трансгенних живих істот. Вибухоподібний розвиток комп'ютерних наук, когнітивних наук, інформатики й індустрії технологій планетарних комп'ютерно-медійних мереж породив загрозу інформаційного тоталітаризму.
Усі ці загрози є довгостроковими наслідками старої стратегії турботи людини про своє буття у світі. І саме прагнення увічнити стару стратегію турботи про людину спонукує апологетів цієї стратегії вважати головним винуватцем наростаючого валу екзистенціальних побоювань, страхів і тривог не збанкрутілу стратегію турботи, а науково-технічний прогрес.
Усвідомлення того, що головна причина глобальних небезпек, ризиків катастроф, криється не в самому НТП, а у вадах старої стратегії турботи людини про своє буття, спонукало в середовищі інтелектуалів постмодерністського спрямування, замінити стару стратегію турботи на нову стратегію, більш адекватну викликам XXI століття. Саме в цьому середовищі, з'явилися заяви про те, що філософ, який нічого не розуміє в сучасній нанофізиці, нанохімії, нанобіології, наномедицині, наноелектроніці, навряд чи здатний сказати щось істотне про наболілі етичні проблеми, навіть тоді, коли він опанував всю етичну традицію від Платона до Шелера. Таку заяву, наприклад, зробив Вітторіо Хесле [12].

На шляху до антропології постлюдини

Термін "антропність", як відомо, позначає буття людини, що еволюціонує, у всій її тотальності. Від усіх інших типів буття (буття мінералів, вірусів, бактерій, рослин, тварин) антропність відрізняється, щонайменше, трьома особливостями:
- по-перше, здатністю самоусвідомлювати себе, репрезентувати себе в різних мовах, створювати самообрази, самопрезентативи;
- по-друге, здатністю здобувати привілейоване становище в сімействі всіх можливих типів буття. Інакше кажучи, здатністю проводити визначену політику самоідентифікації;
- по-третє, здатністю піклуватися про свою прийдешню долю, передбачати і змінювати цю долю на власний розсуд.
Опановуючи усе більш могутніми наноінжинірінговими, молекулярно-біологічними, наномедичними технологіями, технологіями комп'ютерних нейро-чіпів і штучного інтелекту, преутворивши за їх допомогою свій власний геном, свою тілесність, свою нейро-систему, свій інтелект, людина радикально змінює своє етико-онтологічне ставлення до буття антропності. Під наростаючим пресингом практики використання таких технологій буття антропності припиняє еволюціонувати "самопливом" і перетворюється на предмет турботи, предмет культивування. Таку турботу про себе здійснює творець і користувач хайтек-індустрії.
До появи нано-техно-науки людина лише зламувала природну матерію (живу і неживу). Тепер же вона за допомогою потужної хайтек-індустрії конструює нову реальність, що містить у собі:
- штучні атоми, молекули й інші об'єкти з наперед заданою (але не довільною, а такою, яка відповідає законам фізики, хімії - прим. ред.) атомарною, молекулярною, надмолекулярною структурою;
- різноманітні наноматеріали;
- простір генетично модифікованих організмів і клонованих тварин;
- носіїв штучного розуму;
- транслюдей із вживленними нейро-чіпами;
- тканину планетарних комп'ютерно-медійних мереж тощо.
Ці нові типи антропогенної реальності починають відігравати провідну роль у формуванні життєвого середовища людини. Усе частіше їх називають неорганічним продовженням людської тілесності. Саме ж продовження тілесності людини (тобто своєрідний "протез" тілесності) з'являється не як простий посередник у спілкуванні людини з природою, а як активне середовище, що змінює онтологічне становище людини у світі, її геном, її несвідоме, нейросистему, систему поведінкових реакцій тощо.
Термін "постлюдина" означає саме цей новий модус існування людини в новій реальності. "Постлюдина" - це творець і користувач потужних нанотехнологій, за допомогою яких вона здійснює турботу про своє буття у світі.
Під наростаючим пресингом технологічних вторгнень постлюдини у фундаментальні першооснови буття антропності вона перестає еволюціонувати "самопливом" і перетворюється на предмет турботи і культивування суб'єкта, що орудує усе більш могутніми наукомісткими технологіями. Для такого суб'єкта-технолога, Homo sapiens виступає як жива істота, усю сукупність здібностей якої можна умовно поділити на дві частини. Перша охоплює ті здібності, що позначені словом "sapiens", тобто інтелектуальні здібності. Друга - усі ті здібності, що позначені словом "homo" (тобто її геном, тілесність, нейро-систему тощо).
Кожна їх цих двох сукупних якостей Homo sapiens потребує для свого перетворення власних технологій. Sapiens-здібності можуть бути перетворені за допомогою медіа-інформаційних і психо-медійних технологій. Тоді як перетворення здібностей, позначених словом "homo", здійснюється за допомогою молекулярно-біологічних, наногеномних, наномедичних технологій.
Природно постає питання: чи змінює нова практика турботи про майбутність Homo sapiens тільки ті здібності людини, що позначені словом "sapiens", чи ж вона піддає глибоким трансформаціям і ті її якості, що номінуються словом "homo"?
Якщо вона змінює тільки sapiens-здатності, тоді людина не перестає існувати у світі як "homo", що поступально перетворюється на носія усе більш розвинутого штучного суперінтелекту. У цьому випадку, спекуляції про будь-яку "post-homo" стають безпредметними.
Однак, якщо нова практика турботи піддає кардинальним трансформаціям і ті якості людини, що належать до сфери "homo" (тобто її геном, фізіологію, нейро-систему, тілесність і т.д.), то така практика турботи неминуче перетворить людину на "постлюдину". Тому що за визначенням "постлюдина" - це така фаза глобальної еволюції Homo sapiens, яка настає в результаті практики застосування потужних сингулярних технологій.
Соціально-філософський дискурс про неминучість подібного роду перетворення антропності (тобто кардинальної зміни її онтологічної ідентичності) сьогодні утворює ядро найгостріших дискусій із проблем антропології постлюдини.
Найбільш гострим є питання про довготермінові наслідки технологічного перетворення фундаментальних першооснов антропності. Сьогодні воно обговорюється в рамках філолофсько-світоглядного дискурсу про самоподолання людини. Центральну ідею цього багатовікового дискурсу найбільш чітко сформулював М.О. Бердяєв. У роботі "Про рабство і волю людини" він заявив: "Людина є істотою, що долає себе" [13].
Головна причина нинішньої актуалізації цього дискурсу полягає в тому, що турбота про прийдешню долю людини, здійснювана творцем і користувачем базових технологій XXI століття, кардинально відрізняється від тієї турботи, що здійснювала, скажімо, людина середньовіччя. Найбільш послідовно нова стратегія турботи про буття людини представлена в русі "трансгуманізму" [14-15]. Ініціатори цього руху відкидають головний метафізичний забобон, характерний для прихильників етичної традиції від Платона до Шелера. Антропність у їхньому розумінні не є абсолютною онтологічною константою (створеною Богом, Природою або ще якимось Абсолютом). Антропність - це найбільший витвір самої людини. Саме тому головною задачею турботи про людину трансгуманісти вважають захист права людини на власний розсуд удосконалювати антропність. Етико-онтологічний імператив трансгуманізму закликає не консервувати буття антропності в повноті всіх її нинішніх обмеженостей, патологій і збиткововстей, а поліпшувати це буття, використовуючи всю міць технологій XXI століття.
Поліпшувати ж онтологічне становище антропності у світі - означає піддавати його таким перетворенням, що збільшують можливості окремих людей усвідомлено змінювати свій геном, своє тіло, свою нейро-систему, своє життя у відповідності зі своїми інформованими бажаннями. Слово "усвідомлене" тут означає, що користувачі наукоємних технологій повинні якнайглибше розуміти, між якими варіантами життєвого становища у світі вони вибирають. Поглибленню такого розуміння сприяють такі фактори, як:
- молекулярна нанотехнологія,
- генна інженерія,
- наномедицина,
- штучний інтелект,
- ліки для зміни настрою,
- терапія проти старіння,
- нейроінтерфейс,
- програми для управління інформаційними взаємодіями,
- ліки для поліпшення пам'яті,
- імплантовані суперчіпи,
-когнітивні технології.
Зрозуміло, що сьогодні процес трансформації людей у постлюдей дуже далекий від свого фіналу. Тому нинішні прогнози про його довгострокову еволюцію багато в чому ще виглядають як світоглядні спекуляції.

* * *
Дискусія з питань моральної виправданості нічим не лімітованого використання всіх згаданих вище засобів подолання природи людини, таким чином, розколола співтовариство гуманітаріїв ХХІ століття на два табори - гуманістів і трансгуманістів. Перші вимагають категорично заблокувати дію перерахованих вище факторів, накласти табу на будь-які вторгнення у фундаментальні першооснови людської природи. На відміну від них, трансгуманісти вважають, що вільна особистість має повне право втручатися в природу. На їхню думку, не повинно бути моральних чи етичних табу, які б забороняли особистості на її власний розсуд змінювати свою природу. Вони не бачать нічого неетичного ні в бажанні особистості жити якомога довше, ні в її природному прагненні зробити, вивчити і пережити більше, ніж це можливо нині за звичайне людське життя. Особистість, у розумінні трансгуманістів, має право дорослішати і розвиватися набагато довше, ніж ті жалюгідні вісімдесят років, що відпущені їй еволюційним минулим.
Не претендуючи на вичерпно повне й абсолютно достовірне знання про те, що значить бути постлюдиною, трансгуманісти застерігають нас, що справи, вчинки прагнення постлюдей можуть виявитися для нашого нинішнього розуміння настільки ж недоступними, як для приматів - розуміння складності нашого людського життя. Саме тому, вважають вони, багатьом з нас сьогодні надзвичайно складно зрозуміти вчинки добровольців, що імплантують у свій організм усілякі нейро-комп'ютерні чіпи, або ж осіб, що відмовляються від власного тіла і готових жити як інформаційні структури в гігантських надшвидких комп'ютерних мережах.
Але як би не ставитися до позиції трансгуманістів, сьогодні неможливо вірогідно спрогнозувати фінал гострої суперечки про стратегію самоподолання людини. Ясно лише одне: практика використання технологій третього тисячоліття - це гігантський і вкрай ризикований експеримент над людством у всій його тотальності. Антропологія, що народжується на наших очах, постлюдина - це не абсолютно обґрунтована теорія, а швидше практика пошуку шляхів до нової філософії, здатної перебороти вади й обмеженості практичної філософії епохи Модерну.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Лук'янець В.С. Філософія науки перед світоглядними викликами часу / Світоглядні імплікації науки. - Київ. - 2004.
2. Kurzweil R. The Age of Spiritual Machines: When computers exceed human intelligence. -New York: Viking.- 1999. - P. 7.
3. Vinge V. The Technological Singularity. -1993.
4. Хабермас Ю. Будущее человеческой природы. На пути к либеральной евгенике? // Весь Мир. - М., 2002.
5. Хабермас Ю. Вера и знание // Весь Мир. - М., 2002.
6. Fukuyama F. Our Posthuman Future: Consequences of the Biotechnology Revolution. N-Y. - Farrar, Straus and Giroux. - 2003.
7. Валлерстайн И. Конец знакомого мира. Социология XXI века. - М.: Логос, 2004.
8. Человек перед лицом неопределенности / Под редакцией И. Пригожина. - М.-И., 2003..
9. Joy B. Why the future doesn't need us // Wired, 8.04. Русский перевод см. в журн. "Компьютерра": Джой Б. Почему мы не нужны будущему? / http://www.computerra.ru/online/firstpage/14084/.
10. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. -М.: Прогресс-Традиция, 2000.
11. Лекур Д. Техника и жизнь: человек и постчеловек. - Париж: Изд. PUF, 2002.
12. Хесле В. Философия и экология. - М., 1994. - С. 92.
13. Бердяев Н.А. О рабстве и свободе человека. - Париж, 1939. - С. 63.
14. Всемирная Трансгуманистическая Ассоциация / http://www. transhumanism.org.
15. Бостром Н. Сколько осталось до суперинтеллекта? / http://mikeai.nm.ru/russian/superint.html.