ВІКТОР БЕЗБАХ,


ФОРМУВАННЯ ВИХОВНИХ СТРУКТУР У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ В 1991-1992 рр.

В роботі відтворено цілісну картину історії вітчизняного військового будівництва в такому малодослідженому аспекті, як початок формування структур виховної роботи в перший рік незалежності України. Показана динаміка історичних подій 1991 року. Розкриті важливі події, що стали віхами перехідного періоду: здійснення перших законотворчих та організаційних заходів щодо створення Збройних Сил незалежної України, проведення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, прийняття Законів України з військових питань, приведення військ до Військової присяги на вірність українському народові та започаткування структур соціально-психологічної служби (СПС). Зроблено висновок, що виникнення принципово нового суспільно-політичного клімату і у країни, і в армії. Проаналізовано шлях створення СПС, принципи будівництва, засади її організації та діяльності.

Проголошення 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України незалежності і створення самостійної Української держави поклало початок новій добі в житті українського народу.
Цілком логічним стало прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991 р., в доленосний день для нашої історії, разом із Актом проголошення незалежності України, Постанови "Про військові формування на Україні", якою усі військові формування, дислоковані на території республіки, підпорядковувались Верховній Раді України, утворювалось Міністерство оборони України [1].

Виходячи з ключової ролі в питаннях організації та здійснення виховного впливу у військовому середовищі спеціально створених органів, у даній статті аналізується історія становлення структур виховної роботи ЗС України у 1991-1992 рр.

Дане питання у прямій постановці досліджене ще далеко не повністю, хоча й перебувало в полі зору В. Смолянюка, А. Папікяна, Г. Темка, Б. Якимовича [15, 16, 17, 20]. Мета цієї статті - дослідження історичних умов, у яких розпочиналось будівництво ЗС України, а також з'ясування конкретних перехідних форм, що були проміжною ланкою між політорганами ЗС СРСР і виховними структурами ЗС України. Це сприятиме відтворенню цілісної картини історії вітчизняного військового будівництва в сучасних умовах як важливого наукового і практичного завдання.

Розбудова власних Збройних Сил розпочалась в Україні не з "нульового рівня", а на основі спадщини, що дісталася Україні від колишнього СРСР. З 24 серпня 1991 р. під юрисдикцію України перейшли: 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад, бригада спецназу, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, три повітряні армії (близько 1100 бойових літаків) і окрема армія ППО. Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали 176 міжконтинентальних балістичних ракет, а також близько 2600 одиниць тактичної ядерної зброї [19].

В складних умовах трансформації фрагментів армії радянських часів у збройні сили суверенної Української держави на організацію виховної роботи з особовим складом істотно впливали соціальні чинники. На час проголошення Україною незалежності чисельність військ в Україні нараховувала близько 700 тисяч чол. Вони, опинившись в незвичних для себе умовах ідеологічного вакууму, кардинального руйнування стереотипів поведінки, поводили себе далеко не однозначно.

Після провалу серпневого (1991 р.) путчу діяльність політичних партій та політичних рухів у збройних силах, правоохоронних органах та державному апараті була припинена. Наслідком цього стала ліквідація у військових формуваннях СРСР військово-політичних органів [4,5]. Питома вага їх співробітників складала 2,4% від особового складу збройних сил та сягала 11,4% в офіцерському корпусі [13].

Перестали існувати структури, що безпосередньо займались вихованням особового складу на основі комуністичної ідеології. Але питання збереження дієвості виховної роботи у військах не втратило своєї гостроти. Здійснення виховного впливу на особовий склад було покладено на органи по роботі з особовим складом (ОРОС) [6].

Основними напрямками практичної їх роботи визначались: організація інформаційного, соціально-правового та соціально-психологічного забезпечення бойової (навчально-бойової) діяльності військ; проведення соціально-виховної та культурно-дозвільної роботи у військових формуваннях. Замість посади заступника командира по військово-політичній роботі передбачалось введення посади помічника командира по роботі з особовим складом [7].

Сама динаміка історичних подій другої половини 1991 р. набагато випереджала нерішучі намагання керівництва МО СРСР замінити партійно-політичний апарат новими структурами. Це було пов'язано з багатьма об'єктивними причинами. По-перше, не було всебічного правового обґрунтування нової структури; по-друге, зміна назви посадових осіб не означала зміни в стилі роботи; по-третє, колишні офіцери-політпрацівники перебували (як і більшість армії та суспільства) в розгубленості. Хоча вони і залишалися на своїх посадах під новою назвою, але істотна зміна їх службового статусу негативно відбивалася на виконанні ними своїх обов'язків; по-четверте, у військовослужбовців з'явилася невпевненість у завтрашньому дні.

Серед низки чинників, що істотно впливали на роботу нових виховних структур, слід виділити, по-перше, фактичний початок розпаду СРСР, по-друге, активне творення національних збройних сил новими незалежними державами на базі військових формувань СРСР, дислокованих на їх території. Значна частина військовослужбовців прагнула продовжувати службу лише на своїй історичній Батьківщині, що спричинило значну міграцію як серед кадрових військових, так і в серед військовослужбовців строкової служби. В цих умовах відчутне падіння рівня бойової та мобілізаційної готовності військ стало реальністю.

Переважна більшість командування в оперативній та оперативно-тактичній ланках управління військових формувань, дислокованих в Україні не сприйняли ідею її державної незалежності, або була деморалізована. Все це обумовило прискорення процесу створення національної системи виховання військовослужбовців у ЗС України та практичні заходи щодо організації такої роботи в армійському середовищі.
Суттєва зміна обставин та умов істотно впливала на організацію та зміст виховної роботи у військових формуваннях, дислокованих в Україні. Слід окремо виділити три відтинки часу, які стали віхами перехідного періоду .

Перший - з 24 серпня до 1 грудня 1991 р.
Активна законотворчість Верховної Ради у сфері оборонних питань, започаткування національного варіанта військового будівництва пояснюється, на думку І.Тищенка, кількома причинами, які мають історичне, психологічне, соціальне і власне політичне підґрунтя [18].

Антиармійська кампанія, ініційована наприкінці 1980-х рр. численними засобами масової інформації, в Україні у порівнянні з Прибалтикою, Грузією, Азербайджаном, мала менш гострий характер прояву. З'єднання і частини військових округів, що дислокувались на території України, по-перше, не залучалися до силового розв'язання внутрішніх конфліктів у місцях їхньої постійної дислокації, а, по-друге, розглядалися національно-демократичними силами України як першооснова, з якої не лише доцільно, але й необхідно формувати власні збройні сили.

Практична відсутність нормативно-правової бази функціонування національних збройних сил призвела до того, що на початку їх створення Україна змушена була паралельно з заходами практично військового характеру не тільки формувати нормативну базу, а, в прямому розумінні слова, діями політичного та практичного характеру стверджувати своє споконвічне право на незалежність.

Для опрацювання законодавчих актів з питань будівництва ЗС України була створена ініціативна робоча група. Розроблені нею засадничі питання військового будівництва, які були оприлюднені в газетах, отримали великий резонанс в державі, вплинули на опрацювання законодавчих актів [20, с.253 ]. Вже 11 жовтня 1991 р. Верховна Рада ухвалила Концепцію оборони та будівництва ЗС України, яка відбивала погляди керівництва держави на військову справу. Передбачалось перебування на території України військ (сил) двох рівнів: ЗС власне України та з'єднань (частин) колективної стратегічної оборони.

ЗС України передбачали три види збройних сил: сухопутні війська (війська наземної оборони); військово-повітряні сили і сили протиповітряної оборони (війська повітряної оборони); військово-морські сили. До військ наземної оборони також включались прикордонні війська, республіканська гвардія та війська цивільної оборони.
Виходячи з фінансово-економічних можливостей і того, що ЗС України повністю фінансуються з державного бюджету, передбачалось мати чисельність усіх військ 0,8 - 0,9 % від чисельності населення, що становило би 400 - 420 тис. осіб [3].

Унікальність умов та способів військового будівництва в Україні, прагнення Української держави мати власні сучасні військові формування диктували необхідність створення принципово нової позапартійної структури, яка б здійснювала соціально-психологічне забезпечення їх життєдіяльності та розвитку, дисципліни і порядку, виховання і навчання, гуманістичний і культурно-виховний вплив на кожного військовослужбовця на всіх етапах його служби, реалізацію національно-культурних інтересів, задоволення та розвиток духовних потреб військовослужбовців, службовців і працівників усіх військових формувань.

Такою структурою повинна була стати соціаль-но-психологічна (в розумінні - соціальна і психологічна) служба ЗС України. Вперше ідея СПС була проголошена в лютому 1988 р. на конференції дискусійних клубів у Тернополі одним із лідерів Народного Руху В. Мулявою [14]. Основні засади проекту Концепції СПС ЗС України були надруковані в газеті "Народна армія" 11 жовтня 1991 р. Суть її полягала в тому, щоб ліквідувати монополію якоїсь партії щодо морально-психологічного впливу на військовослужбовців та війська в цілому, департизувати цей процес і проводити гуманітарне виховання військовослужбовців [12].

Але значна частина офіцерського корпусу, в тому числі і представники органів по роботі з особовим складом, не вірила у незворотність історичного процесу набуття Україною незалежності. Лист міністра оборони СРСР № 4/669 від 6 жовтня 1991 р.[8] загострив протистояння у військах між прихильниками незалежності та її противниками. Про складність обстановки у військах свідчить прийняття Президією Верховної Ради України спеціальної постанови із зазначеного питання [2 ].

Другий - з 1 грудня 1991 р. до 3 січня1992 р.
1 грудня 1991 р. було проведено Всеукраїнський референдум. На ньому 92% тих, хто брав участь у голосуванні, підтримали Акт від 24 серпня 1991 р. Першим Президентом України більшістю голосів було обрано Л.М. Кравчука.

Наслідки Всеукраїнського референдуму, прийнятий Верховною Радою грудневий пакет законів з питань військового будівництва підірвали основу сподівань на збереження чи то відтворення колишнього Союзу. Вже перед 1992 р. стало зрозуміло: процес створення ЗС України набирав незворотного характеру. Державність України набирала усіх необхідних елементів.

Третій - з 3 січня до 22 квітня 1992 р., коли в ЗС України офіційно були створені структури соціально-психологічної служби.
Надзвичайно складна суспільно-політична і соціально-економічна обстановка в державі та навколо неї негативно впливали на моральний стан і настрої особового складу. Характерною особливістю цього історичного відтинку часу стало приведення військ до військової присяги на вірність Україні.

ОРОС в певній мірі виконали покладені на них обов'язки, здійснивши комплекс заходів по підтриманню бойової та мобілізаційної готовності, стану військової дисципліни. Проте їх практична організаторська робота не була послідовною, діяльність не була ефективною, відставала від нагальних потреб часу. Питання організації управління моральним станом військовослужбовців набувало в таких умовах самостійної спрямованості, посідаючи провідне місце серед інших видів діяльності.

За перші два тижні січня 1992 р. на вірність Україні присягнули понад 240 тисяч військовослужбовців. Краще проводилася ця робота в з'єднаннях та частинах 6 танкової армії, 24 мотострілецькій дивізії, Васильківському авіаційно-технічному училищі, 17 повітряній армії [9]. Але деякі керівники жили старими, віджилими уявленнями, зайняли позиції сторонніх спостерігачів та негативно впливали на підтримання бойової готовності підпорядкованих військ [11].

Зміна пріоритетів, руйнування звичних норм і стереотипів суспільного життя обумовили виникнення принципово нового соціально-політичного клімату у країні. Це об'єктивно вимагало суттєвих змін в системі організації виховної роботи з особовим складом, приведення її у відповідність до нових принципів функціонування збройних сил.
30 січня 1992 р. була створена комісія по доопрацюванню концепції та загальної структури СПС ЗС України [10]. Юридичною експертизою Концепція СПС була визнана такою, що відповідає законам України. За пропозицією Комісії Верховної Ради України з питань оборони і національної безпеки вона повинна була лягти в основу Концепції соціально-психологічної роботи всіх військових формувань України. Треба відзначити, що ідея створення нової структури була сприйнята неоднозначно як в армійському колі, так і серед громадськості [15].

5 березня 1992 р., після затвердження міністром оборони України, Концепція СПС ЗС України стала основою для створення структур, що займалися її практичною реалізацією безпосередньо у військах. 22 квітня 1992 р. директивою МО України введена загальна структура соціально-психологічної служби Міністерства оборони України як органу управління. Ця дата, на думку автора, і започаткувала історію практичної діяльності органів виховної роботи у ЗС України.

Висновки

Таким чином, аналіз заходів органів державної влади, зусиль військово-політичного керівництва України та діяльності керівництва Міністерства оборони підтверджує, що в умовах створення ЗС України необхідність впровадження якісно нової систе-ми формування особистості сучасного військовослужбовця, захисника молодої Української держави стала очевидною.

Саме тому період з 24 серпня 1991 р. до 22 квітня 1992 р. в історії організації виховної роботи в ЗС України має всі ознаки перехідного етапу з яскраво вираженим організаційно-технічним характером.

Усвідомлення протиріч, труднощів та особливостей зазначеного періоду сприяє усвідомленню історичного шляху становлення та розвитку системи виховної роботи з особовим складом ЗС України в сучасних умовах.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Про військові формування на Україні. Постанова Верховної Ради України від 24.08. 1991 р. // ВВР. - 1991. - №38. - Ст. 506.
2. Про лист Міністра оборони СРСР до військовослужбовців Збройних Сил СРСР. Постанова Президії Верховної Ради України // ВВР. - 1991. - № 53. - Ст. 804.
3. Про Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України. Постанова Верховної Ради України від 11.10.2023 р. № 1659-VII // ВВР. - 1991. - № 51. - Ст. 729.
4. О прекращении деятельности организационных структур политических партий в ВС СССР. Приказ МО СССР № 413 от 27. 08. 1991 г. Галузевий Державний Архів Міністерства оборони України (ГДАМОУ) Інв. 463-с. - С. 175.
5. Об упразднении военно-политических органов в ВС СССР. Приказ МО СССР № 418 от 1. 09. 1991 г. ГДАМОУ Інв. 463-с. - С. 193.
6. Об утверджении Положения о комиссии МО СССР по упразднению военно-политических органов и создании органов боевой подготовки и структур по работе с личным составом в ВС СССР. Приказ МО СССР № 439 от 14 09. 1991 г. ГДАМОУ Інв. 404-с. - С. 213.
7. О новых структурах по работе с личным составом в звене рота - батальон - полк - бригада. Приказ МО СССР № 484 от 22. 10. 1991 г. ГДАМОУ Інв. 463-с. - С. 226.
8. Письмо Министра обороны СССР к военнослужащим Вооруженных Сил СССР ( прил. к №4/669 от 6 октября 1991 г.) ГДАМОУ Інв. 436-с. - С. 202.
9. О ходе принятия присяги на верность народу Украины. Приказ МО Украины № 1 от 15.01 1992 г. ГДАМОУ Оп. 19071, спр. 3. - С. 1- 3.
10. Про створення комісії по доопрацюванню концепції і загальної структури СПС ЗС України. Наказ МО України №5 від 30.01. 1992 р. ГДАМОУ Оп. 19071, спр. 3. - С. 44 - 46.
11. О руководстве Львовского военно-политического училища. Приказ МО Украины №32 от 7.03 1992 г. ГДАМОУ Оп. 19071, спр. 3. - С. 192.
12. Концепція Соціально-психологічної служби ЗС України (Проект)// Народна армія. - 1991. - 11 жовтня.
13. Мулява В.С. Людина в індивіді. Соціально-психологічна служба не партполіторган // Народна армія. - 1992. - 25 листопада.
14. Мулява В.С. Українське військо, діяспора та дивізійники. Доповідь на відзначенні 50-ліття 1-ої УД УНА, Торонто, 30 травня1993 р. // Вісті комбатанта. -1993. - №3. С. 15 - 22.
15. Папікян А.Л.Історія створення та розвитку органів виховної роботи Збройних Сил України на етапі відновлення незалежності // Зб. наук. праць. - К.: ВГІ НАОУ. -2003. -№1 (32). - С.56-63.
16. Смолянюк В.Ф. Військова могутність України: Теоретико-методологічні засади формування і розвитку (політологічний аналіз досвіду 1990-х років): Монографія. - Київ; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2000. - 448 с.
17. Темко Г.Д. Основи формування системи виховання в Україні у період утвердження державності (світоглядно - філософський аналіз). Монографія.- К.: Варта, 1997. - 288 с.
18. Тищенко І.І. Срийняття суспільством Збройних Сил України // Реформування Збройних Сил України: пріоритети, передумови та перспективи. Наукове видання. - К., 2001. - С.1О2-103.
19. Щербак Ю. Позначені безпрецедентним динамізмом. До 5-ї річниці встановлення дипломатичних відносин між Україною і США // Політика і час. -1996. - №11. - С. 3-17.
20. Якимович Б.З. Збройні Сили України: Нарис історії. - Львів: Просвіта, 1996. - 359 с.