Володимир БІЛЕЦЬКИЙ,
доктор технічних наук,професор, дійсний член НТШ,
шеф-редактор аналітично-інформаційного журналу "Схід"

СВІТОВЕ УКРАЇНСТВО СЬОГОДНІ:
РЕАЛІЇ , ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Геополітичні перспективи світового українства, української діаспори, її подальша роль в українському світі вирішальним чином залежать, очевидно, не тільки від кількісних та якісних характеристик власне самої діаспори, але й від вектора трансформаційних процесів всього українства. Зупинимося тезово на тому, що являє собою, що може і які тенденції розвитку нашої сучасної діаспори.
Кількісні характеристики українців за кордоном завжди були дискутабельними. В цілому можна, думаю, зупинитися на оцінці в 5-7 мільйонів осіб, що мають хоча б частково українське походження у західному світі і близько 8-12 мільйонів ідентифікуючих себе з українським корінням у країнах СНД. Тобто загалом за межами України постійно проживає близько 13-18 млн людей українського походження. Звичайно, ці оцінки досить відносні, але показують кількісну вагомість діаспори. Що стосується її якісного складу, то це, в основному, так званий "середній клас" як у західному, так і східному світі. При цьому зорганізованість закордонних українців Заходу і Сходу разюче відрізняється - якщо перші майже всі є членами національних громадських організацій або партій, то другі охоплені ними ледь на 5-10 %.
Трансформаційні процеси української діаспори в основному пов'язані з прискореною асиміляцією, яка стимулюється, по-перше, фактором появи (як то не здається парадоксально на перший погляд) незалежної держави України, що призвело до втрати основної місії української діаспори - носія національної ідеї та репрезентанта вільного українства, борця за державність, незалежність, за цивілізоване місце України, українського народу, держави, нації в світі. Всі ці функції (не будемо зупинятися, наскільки успішно) перебрала на себе незалежна Україна, а сучасна діаспора не виробила ніякої нової надідеї свого існування.
По-друге, прискорена асиміляція стимулюється настроями розчарування західної діаспори сучасними українським реаліями, відсутністю суттєвих успіхів України в економіці, політиці, скочуванням країни до рівня посередніх держав.
По-третє, асиміляція українців обумовлюється природними процесами зміни поколінь.
По-четверте, слід констатувати незацікавленість (якщо не більше) ряду державних чиновників на Сході і Заході (в Росії, Польщі, Словаччині і т.д.) розвитком української діаспори. Показово, що асиміляційні процеси в середовищі західної і східної діаспор відмінні - в східній діаспорі, зокрема, в останнє десятиліття спостерігається активізація деяких центрів (приклад - Москва).
В цілому можна констатувати, що сьогодні, на жаль, триває процес вмирання старої української діаспори Заходу з політико-культурними і ностальгічними домінантами і народження нової її генерації, заангажованої на Україну скоріше прагматично, економічно і дещо політично, без яскравої ознаки українського етновизначення. На Сході тривають аналогічні процеси. При цьому слід очікувати, що етновизначення, політично-економічна заангажованість на Україну в новій генерації діаспори як на Сході, так і на Заході буде пропорційною успіхам України як держави. Такі маємо реалії.
Що ж, виходячи з цієї схематично окресленої ситуації, можна очікувати в геополітичному вимірі від закордонного українського світу сьогодні і завтра?
Україні і діаспорі треба разом віднайти, сформулювати і почати реалізовувати єдину над-ідею, яка спроможна поєднати зусилля всього світового українства. Цією надідеєю може стати входження України до групи світових країн-лідерів, а нової української політичної нації - до групи націй-лідерів. Наступний крок - розробка стратегії і тактики реалізації обраної надідеї. Виходячи з культурних, економічних та ін. особливостей України, менталітету українського народу, історичних традицій та сучасного стану речей доцільно стратегію економічного розвитку країни базувати не на самодостатності і пропорційності поступу в переважній більшості галузей господарства, науки, техніки і технології, а зосередити зусилля на декількох домінантних галузях - "галузях прориву". Ними для нас, українців, можуть бути аграрна, космічна, інформаційна, освітня галузі (в першу чергу гуманітарні та фундаментальні науки).
Отже, тільки висока мета, достойна надідея, яка стане спільною для всього світового українства, може зупинити пришвидшені за останнє десятиріччя асиміляційні процеси, змобілізувати українців як в Україні, так і в світі. За цих умов нова геополітична роль української діаспори зразка початку ХХІ ст. - це перехідна ланка між Україною і країною проживання в економічній, політичній і почасти культурній сферах, спосіб (радше суб'єкт) оптимального проникнення в світ. При цьому нова генерація західної діаспори в силу свого практицизму і порівняно меншої пов'язаності з Україною може виявити себе в нових галузях, в першу чергу бізнесових. Це, зокрема, туризм, торгівля з Україною та домінантна галузь нового розвинутого суспільства ХХІ ст. - інформаційні та комп'ютерні технології. Останнє має надзвичайну вагу і вирішальним чином вплине на поступ країни і нації. Тому для активізації розвитку України, закладення підвалин на далеку перспективу ми повинні стати нацією тотальної інформаційної мобільності. Сьогодні першим кроком у цьому напрямку повинно стати створення єдиного розвиненого багатопланового й багатоканального інформаційного (зокрема, пресового), інтернет-поля "Україна-діаспора", "Україна-Світ". У цьому плані чудовими інтернет-майданчиками, які вже «виросли» до загальнонаціонально значимих є проекти українського сектора Вікіпедії (яка нещодавно досягла рубежа у 100 тис. статей і зайняла 19-е місце у світі серед понад 250 аналогічних інтернет-проектів), портали «Всеукраїнської експертної мережі» (ВЕМ) http://www.experts.in.ua, Українська Світова Інформаційна Мережа (УСІМ) novaxvylya@gmail.
Українці на етнічних землях, які безпосередньо межують з сучасною Україною, можуть і повинні бути безпосередніми активними учасниками так званих "єврорегіонів". Українська держава повинна ініціювати і стимулювати їх розвиток. Ідея єврорегіонів на Сході, Півночі і Півдні (Росія і Бєларусь), Заході (Молдова, Словаччина, Польща) унікальна. Єврорегіони - це організаційна форма прикордонних відносин, в рамках якої держава в цілому і місцеві органи зокрема мають можливість розробляти спеціальні комплексні програми економічної, культурної і гуманітарної взаємодії, реалізовувати конкретні проекти, вирішувати проблеми зайнятості, розвитку інфраструктури, екології. В сучасній Європі діє вже близько 30 єврорегіонів, які дозволяють оптимально задовольняти національні культурні запити поліетнічного населення прикордоння, суттєво знизити загрози конфліктів між національними державами.
Щодо, України і її оточення, доцільними бачаться єврорегіони "Донбас-Кубань", "Слобожанщина-Східна Слобожанщина", "Берестейщина - Волинь" тощо. Ці утворення, зміцнення безпосередніх зв'язків українських етнічних територій (безвідносно, в якій вони сьогодні державі опинилися) на реґіональному рівні де-факто дають змогу вже сьогодні задовольнити існуючі культурні, мовні, інформаційні та інші запити українців у смузі прикордонних районів і областей Росії, Бєларусі, Молдови, а також зміцнити економічні зв'язки етнічних українських територій, включити їх в єдиний економічний, культурний, інформаційний комплекс України, який, правда, тільки формується. На Донбасі, скажімо, ми сьогодні навіть без єврорегіону "Донбас-Кубань" створюємо підручники для шкіл цього краю. Відповідний же єврорегіон відкриває абсолютно нові (якісно і кількісно) можливості.
Унікальну роль діаспора, особливо західна, може відіграти у створенні сучасного громадянського суспільства в Україні. Багаторічна практика показує, що активна взаємодія громадських українських організацій діаспори та недержавних неприбуткових організацій в Україні дозволяє створити потужний державницьки зорієнтований демократичний і відкритий "третій сектор". Наразі маємо ряд міжнародних донорських організацій, які активно формують "третій сектор" українського суспільства на свій копил. Активне підключення до цього процесу української діаспори дозволило б у глобальному плані пришвидшити, сконсолідувати і віднайти чіткі державницькі вектори "третього сектора" України.
Що ж до прямої економічної допомоги від західної діаспори, кризовій, тим більше посткризовій Україні, то її очікувати не слід. Причини цього - фінансова неспроможність самої діаспори (за рідкісним вийнятком), а також її розчарованість неефективним і, напевно, не завжди цільовим використанням коштів раніше наданих лідерам національно-демократичних сил.
У цілому, вирішуючи проблеми ролі української діаспори в геополітичних процесах, слід орієнтуватися на нові параметри української діаспори як на Сході, так і на Заході. Тільки їх врахування, спільні дії в режимі резонансу інтересів "Україна - діаспора" можуть дати суттєвий позитивний обопільний ефект.