25 вересня 2007 року Фонд "Демократичні ініціативи" провів черговий круглий стіл “Куди ведуть Україну лідери передвиборних перегонів?” із серії круглих столів, присвячених позачерговим виборам до Верховної Ради України 30 вересня 2007 року. Їхня головна мета — довести до відома громадськості головні постулати програм і гасел фаворитів передвиборних перегонів.

Провідні політологи, соціологи, представники громадських організацій України вважають, що у новому парламенті жодна політична сила не матиме суттєвої переваги. Отже, їм доведеться домовлятись, вчитись знаходити консенсус. Що ж може об’єднати наших політиків? Які проблеми вони визначають як пріоритетні? І чи збігаються їхні погляди на шляхи вирішення цих проблем? Відповіді на ці запитання й шукають експерти та журналісти під час дискусій.
Під час круглих столів також відбувається представлення результатів соціологічних опитувань щодо електоральних настроїв в Україні та очікувань виборців після парламентських перегонів.
Фонд “Демократичні ініціативи” продовжить серію дискусій за круглим столом і після виборів; метою досліджень стане моніторинг реалізації передвиборних обіцянок.

Партії і блоки України напередодні позачергових виборів 2007 року

Основні програмові питання, що об’єднують українських політиків

· Усі лідери виборчих перегонів пропонують втілювати план розвитку країни через національну ідею.
Партія регіонів вважає, що досягнення сучасних стандартів життя має стати основою національної ідеї, яка об'єднає усіх громадян.
«НУ-НС» заявляє, що Україна пройшла довгий шлях дискусій щодо ідеї, яка краще підходить для нашого суспільства. І пропонує своє бачення такої ідеології – любити Україну, жити в Україні разом.
На думку БЮТ, “новою національною ідеєю повинно стати будівництво найкращої, найоптимальнішої системи організації суспільства, яка дасть кожній людині відчуття справедливості, гармонії, захищеності та відкритості всіх омріяних можливостей”.
· У чому думки та погляди всіх політичних сил збігаються, так це у питанні щодо розширення повноважень місцевого самоврядування. Загальмувати розв’язання цього питання можуть тільки особистісні амбіції окремих політиків та спекуляції щодо ціни питання.
· Однаково дивляться лідери виборчих перегонів на питання депутатської недоторканності.
· Провідні політичні сили нібито і не проти боротьби з корупцією, але по-різному бачать шляхи вирішення цієї проблеми. Отже, антикорупційні закони, очевидно, матимуть складний шлях проходження у ВР, а ухвалюватимуться лише в разі розмитості положень, що не зачіпатиме інтереси впливових корпорацій.
· Всі одностайні щодо необхідності судової реформи, причому всі погоджуються, що суддям потрібно добре платити. Обрання суддів безпосередньо громадянами України пропонують “НУ-НС”, ПР, БЮТ та КПУ. Отже, об’єктивно є всі передумови для втілення судової реформи – тільки чи вистачить політичної волі?
· Усі програми можна однозначно назвати соціально-орієнтованими (популістськими). Саме соціальним аспектам присвячується значна їх частина. Всі погоджуються щодо необхідності збільшення пенсій та довершення пенсійної реформи, ліквідації зрівнялівки. Всі твердять про підтримку молоді, молодої родини, соціальний захист та підвищення зарплат, про необхідність повернення заощаджень. Але експерти підрахували, що у такому разі у бюджет на соціальні виплати має закладатись від 55 до 200 млрд. гривень.
· У програмах усіх лідерів виборчих перегонів є положення, спрямовані на розвиток малого і середнього бізнесу. Згадування політичними силами різного ідеологічного напрямку у своїх програмах про необхідність підтримки малого та середнього бізнесу, з одного боку, справді вказує на існування проблем у цій сфері економічного розвитку України, а з іншого – має й певне практичне значення для партій: можливість отримати як фінансову, так і електоральну підтримку цієї категорії бізнесу дуже бажана для сучасних партій.
Але тут постає інше питання до передвиборних програм: їх надмірна соціальна орієнтованість. Якщо уявити, що у наступних бюджетних періодах у Закон України про Державний бюджет України поряд із необхідними щорічними видатками (наприклад, погашення зовнішнього боргу) будуть включені видатки на реалізацію всіх обіцянок щодо «передвиборних» пільг, соціальних гарантій, проведення реформ (наприклад, судової), референдумів, антикорупційних заходів тощо за умови зменшення податкового тиску (зниження ставки ПДВ до 17% — “НУ-НС”, ліквідація ПДВ — БЮТ, Блок Литвина, КПУ, податкові канікули на 5 років та звільнення від сплати за реєстрацію, видачу патентів та інших дозвільних документів структур малого сімейного бізнесу — ПР), то навіть за умови скасування інституту Президентства (КПУ), скорочення вдвічі державного апарату управління та витрат на його утримання, зменшення складу Кабінету Міністрів України (Блок Литвина), виконання такого бюджету коштом винятково внутрішньодержавних фінансових ресурсів неможливе, а коштом іноземних – небезпечне. Тобто, на нашу думку, економічний блок наведених тут передвиборних програм – необґрунтований, незбалансований стосовно соціальної складової, оскільки у програмах не визначено чітких стратегічних етапів здійснення структурних перебудов у економічній сфері, які, з огляду на стан розвитку України, мали б вдовольняти лише пріоритетні соціальні потреби. Крім того, здається сумнівним, що бізнесові кола, надаючи фінансову підтримку тій чи тій, політичній силі, мають на меті реалізацію ними у парламенті винятково положень таких “соціальних” програм.
· Таким чином, якщо не брати до уваги особисті відносини лідерів партій та блоків та різне бачення окремих стратегічних напрямків розвитку України (ринок землі, зовнішньополітичні відносини, існування інституту Президентства), у новообраній Верховній Раді України може бути створена коаліція будь-якого формату. При цьому не слід виключати можливості поглиблення політичної кризи в країні після проведення позачергових виборів, наприклад, у разі, якщо у парламенті буде зареєстровано одразу дві коаліції депутатських фракцій – тоді зросте ціна «золотої акції».

Лілія Гонюкова, докторантка Національної академії
державного управління при Президентові України,
кандидат історичних наук



Основні програмові питання, що роз’єднують українських політиків
(за офіційними передвиборними програмами, оприлюдненими ЦВК)

Нинішні вибори засвідчили, що попри певну еволюцію, українські партії здебільшого ще не наважуються звертатися до виборців з чітких ідеологічних позицій. Відповіді на дражливі питання соціально-економічної та зовнішньополітичної політики у програмах партій є доволі обтічними. Тому зрозуміти реальну позицію тієї або іншої політичної сили можна лише виходячи із конкретних заяв її лідерів, голосування у попередньому складі парламенту, а також аналізуючи списки учасників передвиборчої боротьби та їх заяви у ході виборів.
Напередодні виборів партії, з одного боку, пом’якшують свою офіційну позицію з питань, які роз’єднують українське суспільство.
· Характерною є позиція партій з питань зняття мораторію на продаж землі. Лише Блок Литвина чітко висловився проти зняття мораторію. Інші ж партії намагалися ухилитися від прямої відповіді, причому як ті, хто голосував проти зняття мораторію 9 січня 2007 р. і подолали вето Президента (правляча коаліція + БЮТ), так і «Наша Україна», яка була «за». Водночас НУ-НС, наприклад, не ухилилася від відповіді на питання щодо свого ставлення до створення єдиної помісної православної церкви.
· Іншою ілюстрацією є питання зовнішньої політики. В своїх офіційних програмах партії намагалися уникнути чіткої, однозначної відповіді щодо вступу до ЄС, СОТ, а “помаранчеві” сили і щодо НАТО. Попри цю обережність, видається, що основні політичні сили після виборів намагатимуться завершити процес вступу до СОТ, а також поглиблювати співпрацю з ЄС, оскільки в цьому зацікавлені не тільки “помаранчеві” сили, а й ПР.
· Водночас напередодні виборів Партія Регіонів вирішила повернутися до гасел референдуму щодо позаблоковості України та утвердження російської мови як другої державної. Характерно, що цим самим ПР повторила сценарій кампанії 2004 р., коли спочатку вона намагалася позиціонувати себе як загальнонаціональна сила, але зрештою почала звертатися до свого традиційного виборця, експлуатуючи гасла, що роз’єднують країну. Тим самим ПР може перешкодити перетіканню частини свого електорату до КПУ і ПСПУ, але не зможе активно просуватися в центрі країни. Натомість після виборів це може обмежити простір для маневру для Партії регіонів, адже реально вона не зможе втілити, наприклад, гасло другої державної мови (зокрема, через конституційні обмеження, а також спротив опонентів).
Таким чином, дані гасла орієнтовані не на досягнення кінцевої мети, а спрямовані на мобілізацію свого електорату та є інструментом торгу зі своїми опонентами після виборів. На жаль, однак, саме ці передвиборні заклики стають роз’єднавчими для українського суспільства і після виборів.
· Спрощені рецепти пропонуються і в сфері політичної реформи. Модернізація політичної системи має вимагати не скасування держадміністрацій як таких (КПУ), а зміну їх функцій на контрольні. За таких умов популістськими виглядають і гасла виборності губернаторів (ПР). В умовах Росії це призводило до відцентрових тенденцій і стало одним із аргументів до посилення авторитаризму центральної влади. Очевидно, також, що БЮТ пропонує виборцям спрощений вибір між суто президентською моделлю (на кшталт США) і «прем’єрською республікою», при тому що прем’єр має стати ще й главою держави, хоча за визначенням прем’єр ним бути не може.

Загалом можна твердити, що попри всю гостроту передвиборної боротьби, вона не носить такого драматичного характеру, як вибори 2004 і 2006 рр. (включаючи проголошувані гасла). Не виключено, що основним уроком політичної кризи весни 2007 р. може стати розуміння політиками неможливості монополізації влади однією політичною силою і необхідність поваги до опозиції, незалежно від конфігурації майбутньої парламентської більшості.

Олексій Гарань,
науковий директор школи політичної аналітики,
професор Національного університету
“Києво–Могилянська академія”,
доктор історичних наук

Вибори-2007: інформованість виборців

Загальноукраїнське опитування дорослого населення України було проведено Фондом „Демократичні ініціативи” та фірмою “Юкрейніан соціолоджі сервіс” 4–11 вересня 2007 р. Методом інтерв’ю опитано 2012 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років. Статистична похибка вибірки не перевищує 2.2%.
Опитування фінансувалося коштами гранту Фонду „Відродження”
· Головним мотивом обрання партії чи блоку для виборців є привабливість програм та пропозицій (51%), 36% обирають партію за її лідером, 26% вважають, що обрана партія чи блок виражають їхні інтереси.
· Більше половини виборців вважають, що їм вистачає потрібної інформації щодо програм і пропозицій політичних сил, що йдуть на вибори. Найбільше виборці обізнані з пропозиціями щодо питань економічного розвитку країни (43%), підвищення рівня життя людей (46%). З усіх інших питань виборці обізнані значно менше: щодо боротьби з корупцією (25%), зовнiшньополiтичних позицiй партiї (блоку) (19%), питань охорони здоров’я (16%), реформування житлово-комунального господарства (13%), питань, як зробити владу прозорою (15%), кандидатів, яких партія (блок) висуває на посаду прем’єр-міністра (17%), об’єднання у коаліцію (10%), питань минулої діяльності партії та її представників (12%).
· Головним джерелом отримання інформації щодо виборів є виступи представників партій та блоків по телебаченню у різних програмах (37%), газетні публікації (29%) та теледебати представників партій та блоків (25%).
· Передвиборні дебати по телебаченню регулярно дивляться 23%, ще 51% – час від часу. Основні телеканали, на яких дивляться дебати – „Інтер” (47%), „1+1” (40%), ICTV (29%), 5-й канал (21%). Водночас задоволення від дебатів відчувають лише 15% телеглядачів, а найбільш поширене відчуття – розчарування (37%). Найбільше глядачам сподобалося у теледебатах обговорення суспільно значущих проблем (це відзначили 27%), а не сподобалося – вiдволiкання на дрiбницi i зведення полiтиками рахункiв мiж собою (46%), невмiння полiтикiв дебатувати та вислуховувати iншу сторону (37%), неконкретнiсть пропозицiй, незрозумiлiсть, як їх втiлити у життя (24%).
· 42% вважають, що вибори нічого не змінять, 28% сподіваються, що вибори зможуть поліпшити ситуацію у країні, проте 12% вважають, що вибори ситуацію погіршать.
· Головні заходи, які слід здійснити для того, щоб вибори були справді демократичними – це чiтко фiксувати усi обiцянки, що їх публiчно дають партiї, аби потiм домагатися їх виконання (44%) та вимагати вiд учасникiв виборiв чiтких програм i пропозицiй (26%), узяти проведення виборiв пiд контроль громадських органiзацiй (33%), залучити мiжнародних спостерiгачiв для спостереження за виборами (23%), з метою профiлактики порушень широко оприлюднити факти судових рiшень у справах щодо фальсифiкацiї минулих президентських виборiв (23%).

Ірина Бекешкіна,
науковий керівник Фонду “Демократичні ініціативи”,
старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України,
кандидат філософських наук


Результати загальнонаціонального опитування див. у доданому файлі

Прикріплені файли: Загальноукраїнське опитування дорослого населення України було проведено Фондом.doc