Мова йде про офіційний вихід Російської Федерації з Договору про звичайні збройні сили у Європі (ДЗЗСЕ). Цей крок, найбільш імовірно, є своєрідною відповіддю Росії на плани по розгортанню американської ПРО в Європі.
Після порожніх залякувань, висунутих в останні місяці Путиним проти Європи, і пов'язаних спочатку з ядерними загрозами нанесення ударів по нових об'єктах ПРО в Польщі і Чехії, далі – з виходом з Договору про ракети середньої і меншої дальності (РСМД), пізніше – пропозицій по використанню Габалинскої РЛС у системі ПРО проти Ірану, висування вимог за договором ОВСЕ є реальною загрозою загострення протистояння Росія-НАТО, Росія -ЄС по типу часів холодної війни: СРСР- США.
Якщо попередні погрози носили суто декларативний характер у плані свого здійснення, тому що могли, у випадку реалізації, принести Росії більше шкоди, аніж користі (особливо вихід з Договору РСМД), то вихід з Договору ЗЗСЕ – це дійсно серйозний асиметричний хід, пов'язаний, з відповіддю на розгортання елементів ПРО в Європі. Це предмет торгу Росії вже не тільки з США, але і Європою на рівні відносин з ЄС і з НАТО. Судячи з того як це подається у висловленнях керівних російських чиновників і самого В. Путина - це неповага до деяких європейських країн і неприкрите залякування їх (Росія іноді забуває в якому столітті вона знаходиться).
Підкреслимо, що в ході цієї словесної баталії з вуст В.Путина, мабуть вперше, пролунав цілий ряд украй непрофесійних суджень, з погляду як на забезпечення безпеки Росії ( вихід з Договору РСМД ), так і пропозицій по ПРО (Габалинска РЛС ), що пізніше знімаються з обговорення.
Зараз, після неформального самміту президентів США і Росії в Кеннебанкпорті, де крім інших тем, знайшли обговорення і проблеми подальшого зменшення стратегічних ядерних потенціалів, питання ПРО, дійсно стають пріоритетними і проти них виступати вже, набувши визначених знань, Путину явно не личить, тим більше він розуміє, що по великому рахунку боротьба проти ПРО без вагомих аргументів, це тільки порожнє стрясання повітря і воно вже нічого не дасть. Необхідно шукати інші, по-справжньому асиметричні міри, що можуть вибити ґрунт із під ніг, у першу чергу, європейців, які варто тримати під напругою, вважають у Москві.
Сказати відверто, проблем, що стосується порушення Договору ЗЗСЕ досить. Однак, як відомо, це зв'язано не тільки з виниклими диспропорціями в зв'язку з розширенням НАТО, про що охоче декларує Росія, але і з порушеннями з її боку, а саме: це і збільшення угруповань сухопутних військ і авіації в Північно-Кавказькому ВО; це значне угруповання військ (до змішаної дивізії) у республіці Абхазія – невизнаному утворенні на території суверенної Грузії; це угруповання російських військ у також невизнаній Придністровській республіці. Невиконання такого роду зобов'язань оцінюються як порушення флангових обмежень Договору. Вони нарівні з кількісними обмеженнями трьох видів озброєнь сухопутних військ (танків, ВБМ, артилерії понад 100мм), бойової авіації й ударних вертольотів для 28 країн-учасників Договору представляють основні вимоги досягнутих домовленостей. Зважаючи на все, такі домовленості на сьогодні ще не досягнуті.
Виникає природно питання, з огляду на усю викладену вище обстановку, чому ж Росія пішла на з'ясування відносин за договором, розуміючи, що вона сама є злісним його порушником?
Головне тут полягає, мабуть, у тому, що в Росії немає вагомих аргументів проти розгортання системи ПРО в Європі, тим більше, що їй пропонують прийняти в ній активна участь.
Договір же ЗЗСЕ з його численними непогодженостями, особливо після декількох хвиль розширення НАТО, вимагає своєї трансформації. Думаю, що це передбачено і це необхідно здійснити.
Викликають визначену тривогу і наступні моменти. Зрозуміло, що розглянутий Договір – європейський, хоча в нього входять і США, і Канада. Заяви Росії про його не виконання спрямовані, як уже вказувалося, в основному на адресу цілої групи держав - нових членів НАТО і ЄС. Претензії звучать у тоні майже забутому віддачі наказів у складі підлеглих колись країн Варшавського Договору. І це, безумовно, сприймається як образа, що терпіти не можна, тим більше, що вони звучать як претензії не тільки до окремих держав альянсів, а як вимоги до керівників ЄС і НАТО. Це варто жорстко припиняти.

Що стосується позиції України в ситуації, що склалася? Політична обстановка для неї в регіоні ускладнилася.
Україна виконує положення Договору ЗЗСЕ. Однак, у безпосередній близькості від її кордонів не виконує ці вимоги Росія. Тут створені дійсні вогнища напруженості як у відношенні порушення кількісних, так і флангово-територіальних розміщень звичайних озброєнь. Ці вогнища утворені завдяки великої-самодержавної і сепаратної політики Росії. Судячи багато з чого, дії Росії в плані підвищення рівня домовленостей і консенсусу найближчим часом навряд чи змінюватися. Мабуть, будуть продовжуватися силові тиски і з'являться нові демарші в захист винятково своїх національних інтересів. При цьому політична ситуація в південно-східному регіоні Європи залишиться напруженої. Це конкретно буде зв'язано і з створенням розширеної системи баз НАТО в регіоні, і з будівництвом нових об'єктів ПРО на території сусідніх країн, не зміниться обстановка й у Прідністровщині і на Північному Кавказу. Якщо до цього присукупіти обстановку в Криму і проблеми з базуванням ЧФ РФ, а також те, що Росія не хоче навіть обговорювати питання своєї підготовки до виводу ЧФ і практично на своїй території нічого для цього не будує і спеціально не обладнає, то стає ясним, не тільки для обізнаної української громади, але і навіть для інертної української влади, що млявий поточний процес нібито підготовки до інтеграції в НАТО, соромливо початий у який раз у Україні, мало що дасть. Для забезпечення реальної національної безпеки в нових умовах виходу Росії з одного з найбільш значущих для Європи Договорів Україні вкрай небезпечно залишатися в незрозумілому позаблоковому стані. Саме життя вимагає і Росія своїми діями побічно також свідчить: у зовнішній політиці – інтеграція і входження України в НАТО і ЄС – це завдання номер один!


Наша довідка
Договір про звичайні збройні сили у Європі був підписаний у 1990р. країнами НАТО й Організації Варшавського договору; набрав сили в листопаду 1992р. Предметом ДЗЗСЕ є п'ять категорій озброєнь і техніки, у тому числі танки, бойові броньовані машини, артилерія, бойові літаки й ударні вертольоти. Район застосування документа – уся сухопутна територія держав-учасників у Європі від Атлантики до Уралу. Учасниками ДЗЗСЕ є 28 держав Європи, а також США і Канада.
В.Гречанінов,
генерал-майор у відставці

У 1999р. держави-учасники ДЗЗСЕ підписали в Стамбулі Угода про адаптацію ДЗЗСЕ, що враховує зміни військово-політичної обстановки на європейському континенті.

Липень, 2007