НОВЕ ЯВИЩЕ У СЛОВНИКАРСТВІ

Новизна щойно виданого лексикону передусім у назві — "Універсальний літературний словник-довідник". Створили його два кандидати філологічних наук — Вадим Оліфіренко та Леся Оліфіренко та вчитель вищої категорії — Світлана Оліфіренко. На енциклопедію ця книжка не претендує, бо ж має 430 сторінок. Новизну її змісту легко збагнути, якщо пригадати, що "Українська літературна енциклопедія" почала видаватись в 1988 р. Вона засновувалась на тодішній панівній ідеології, немало літературних явищ в ній замовчувалися або ж інтерпретувались необ'єктивно. Крім того, енциклопедія не могла охопити такі важливі літературні явища, які тільки-но зароджувалися або ж виникли дещо пізніше.

За статтями, вміщеними в "Універсальному літературному словнику-довіднику" (далі УЛСД) передусім можна скласти уявлення про український літературний процес. Укладачі лексикону починають його із "Велесевої книги", а закінчують сьогоднішніми лауреатами державної премії імені Т.Г.Шевченка. "Велесова книга" — писемна пам'ятка ще дохристиянського періоду, виконана передкириличною абеткою. Вона відбиває деякі історичні події і релігію наших пращурів, для яких Велес був таким же головним богом, як і Перун, бо відповідав за достаток, худобу і торгівлю. "Велесової книги" немає навіть в "Українській енциклопедії".
Історія українського письменства в персоналіях в УЛСД починається з Теодосія Печерського (бл. 1036-1074), який залишив нащадкам два послання до князя Ізяслава Ярославича, вісім повчань й одну молитву. Чи не він перший в нашій історії розпочав характеристику народу, до якого належав, формував, так би мовити, його менталітет. На думку Т.Печерського, розумна душа живиться "внутрішнім словом серця". Пізніше мандрівний філософ Г.Сковорода теж визначав, що головне в людині серце, а письменник XIX ст. О. Кониський був переконаний, що душа української людини сповнена інтелектуальної любові. Його сучасник М.І. Костомаров доводив це, зіставляючи у спеціальній праці менталітет українського і російського народів. Багатогранно геніальний А. Кримський уже в XX ст. запевняв, що "в українському менталітеті не було гострого розриву між інтелектом та почуттями, між духом та тілом, вірою та раціональною сферою". На жаль, жорстока до нашої нації історія внесла розлад у серця і свідомість багатьох нинішніх українців, хоча зрадники були завжди. Всі названі вище автори представлені в УЛСД.
Заслугою творців рецензованого лексикону є й те, що вони подали статті про видатних діячів національного письменства з усіх материків, з багатьох країн Європи, де живуть українці. Тільки із Зеленого Клину (Далекий Схід) нікого немає. З Кубані походять письменники Я. Кухаренко (друг Шевченка) і В. Мова, який пропагував Т. Шевченка і поширював "Кобзар". Кількома майстрами слова й науки представлена Північна Слобожанщина (в радянський час ця територія увійшла до складу Курської, Білгородської і Воронезької областей), зокрема В. Єрошенком — різносторонньою особистістю. Сліпий з дитинства, він використовував есперанто, оволодів японською мовою і став класиком японської літератури.
Старший сучасник В. Єрошенка — Б. Лепкий працював у Ягел-лонському університеті в Польщі, видавав свої поетичні збірники, літературознавчі праці і монументальний цикл романів про Мазепу та його сподвижників.
Лексикон Оліфіренків засвідчує, що в результаті еміграційних хвиль 20-40 років ХХ ст. утворилися могутні осередки української культури з великою кількістю видатних діячів у різних сферах письменства і літературознавства. В далекій Австралії півстоліття працював літературознавець, видавець, педагог Д. Чуб (Нитченко). В заокеанській Бразилії його молодша співвітчизниця В. Вовк пише оригінальні твори, перекладає українських письменників іноземними мовами, переклала українською П. Неруду, Р.Тагора, Г. Лорку та інших, видала твори наших ув'язнених дисидентів.
Щоб показати вартісність УЛСД, доречно назвати ще декількох митців, чиї здобутки породжували в зарубіжних культурних колах наміри висувати їх на Нобелівську премію. Але для всіх обставини були несприятливі, як і для І. Франка та В. Стуса, що померли до можливого обговорення їхніх кандидатур у Комітеті. Це передусім У. Самчук, який залишив багатющу спадщину і написаний ще в 1933 р. шедевр художнього слова — роман "Марія", в якому вперше було відображено антилюдський процес колективізації, розкуркулювання та голодомору. Другий автор — Т. Осьмачка, який ще в 1916 р. за свою першу поему антицарського спрямування мав бути розстріляний воєнно-польовим судом (революція врятувала), а в радянських умовах у 20-30-і роки пройшов через арешти і садистські допити. Крім поезій, писав романи, у яких малював образ України з її національним характером ("Старший боярин") і розтерзану колективізацією та голодомором ("План до двору"). Літературознавець з діаспори І. Кошелівець відзначав: "Здібність нації давати таких органічно народних поетів, як Осьмачка, — свідоцтво її безсмертя".
До творців епохального масштабу із діаспори належать також В. Барка та І. Багряний. Перший залишив багату поетичну, прозову, літературознавчу і перекладацьку спадщину, в якій виділяється роман "Жовтий князь" про геноцид 1932-1933 рр. І. Багряний у своїх романах ("Людина біжить над прірвою", "Тигролови", "Сад Гетсиманський") зобразив долю української інтелігенції, яку масово катували і знищували у кадебістських в'язницях. Це були попередники шістдесятників. І. Багряний сам пройшов через заслання, втечі, тортури. Унікально багатогранний і С. Гординський як митець.
Укладачі УЛСД подали статті і про деяких письменників-емігрантів з Донеччини: Е. Андієвську, В. Гайворонського, В. Біляїва. Останній заповів, щоб його поховали в Донецьку. А хто виконав цей заповіт, якщо така ж справа з О. Довженком тягнеться десятиліттями. У словнику є також стаття про літературу греків Приазов'я.
Історія письменства в УЛСД постає також із статей про творчі спілки, угрупування, які складалися за історичними ознаками ("Празька школа"), за генераціями (80-тники), за мистецькими уподобаннями ("Нью-Йоркська група"). Названі також літературні течії, видавництва, літературні музеї, літературні часописи, зокрема донецький "Кальміус", який, можна сказати, підняв свій імідж, відкривши оригінального автора історичних романів — Д.Білого. Щодо музеїв, то укладачам словника слід було б подати інформацію про Донбаський історико-літературний музей В. Стуса.
Не залишаються поза увагою укладачів УЛСД великі бібліотеки (зокрема бібліотека конгресу США, в якій майже 70 тисяч українських книжок), літературні премії — державні, міжнародні, різних громадських і приватних фондів.
У довіднику названі імена тих, хто писав історію української літератури, творив історію українського літературознавства. Окрім того, УЛСД містить майже всі терміни і поняття з теорії літератури й фольклористики. Щодо імен фольклористів, то слід було назвати німця Боденштедта, який у 1845 р. видав збірку українських народних пісень у перекладах німецькою мовою "Поетична Україна" і віщував: “Україна стане новою Елладою”. А наш сучасник Г. Нудьга зібрав величезну кількість доказів щодо поширення українських мелодій серед народів світу. Його теж немає у словнику.
Звичайно, УЛСД задуманий в одному томі, тому до нього не можна підходити з мірками енциклопедії. Не міг він, наприклад, відобразити всю багатовікову історію заборон української мови, але Валуєвського циркуляру 1863 р., який гласив: "Украинского языка не было, нет и быть не может" — випускати не слід було, бо ж і сьогодні у власній країні маємо таких недругів.
Ще одне суттєве міркування. В УЛСД подано лише єдине тлумачення поняття “міф”, яке дозволялося в радянський час, бо матеріалістична наука не визнавала участі підсвідомості у творчому процесі. Сьогодні чи не всі літературознавці визнають, що міф — це інтуїтивно-емоційне мислення, і застосовуючи підходи зару-біжних учених до наших митців, припускаються грубої помилки: вони ігнорують такі важливі чинники, як етнопсихологія та етноестетика. Це, зокрема, характерно для книжки "Шевченко як мі-фотворець" Г. Грабовича, стаття про якого є теж у довіднику.
Позитивними рисами УЛСД є і такі елементи: до багатьох ста-тей вказуються адреси сайтів у Інтернеті, завершується лексикон алфавітним покажчиком.
А загалом "Універсальний літературний словник-довідник" — це те, що сьогодні конче потрібне старшокласникам, студентам і вчителям-філологам.



Ф.Д.Пустова, доцент Донецького національного університету

Газета Донеччина, 4 травня 2007 р.