Боротьба проти тероризму займає одне з першочергових місць на порядку денному
світового співтовариства. Для ефективної боротьби проти будь-якого явища слід перш за все досліджувати і цілеспрямовано усувати корінні причини його виникнення.
Існує декілька можливих факторів виникнення екстремізму в тій чи іншій країні або соціальній групі, як правило. При цьому слід зауважити, що на цей час відсутні достатні дані, які б підтримували або заперечували висновок про те, що нерівність є основною причиною виникнення екстремізму і розповсюдження тероризму. Вважається, що певний рівень нерівності може викликати напруженість в суспільстві, але на практиці він частіше сприймається відносно спокійно, особливо, якщо не підвищується на протязі тривалого часу. Що ж стосується зростання ксенофобії і агресивності в свідомості людей, то ці явища дійсно спостерігаються за умов погіршення їхнього соціального становища, втрати роботи, обмеженні життєвих можливостей і т.і.
З огляду на це в наукових дослідженнях даної проблеми все ж таки переважає точка зору згідно якої прямих причинно-наслідкових зв′язків між бідністю і нерівністю і екстремізмом немає.[1] Для найбідніших країн з низьким рівнем соціально-політичного розвитку політичний екстремізм, а тим більше тероризм не властиві. Ці явища помітні в суспільствах, що вступили на шлях трансформації і концентруються в маргінальних верствах соціуму. Останні характеризуються дивним співіснуванням традиційних та нових рис культури, неповними змінами статусу умов життя в сучасних постмодерністських суспільствах з яскраво вираженою поляризацією населення за етносоціальною ознакою.
Тому під час аналізу умов виникнення екстремізму і тероризму слід уникати абсолютизованого розуміння рівня і умов життя. Скоріше треба враховувати факт існування відносної депривації, коли групи індивідуумів, які знаходяться в менш вигідних умовах, порівнюють своє матеріальне становище з більш благополучними громадянами і відчувають гостре обурення. Індивідууми або групи індивідуумів, які вважають себе несправедливо знедоленими, можуть намагатись компенсувати цю несправедливість будь-якими засобами, включаючи насильницькі дії як проти багатих, так і проти бідних. Ця тенденція особливо часто визначається серед груп, які схильні до сильної колективної самоідентифікації на основі етнічної приналежності, релігії, мови чи культури.
Слід вказати на ще один фактор, що сприяє розповсюдженню ідей екстремізму на грунті бідності і нерівності. Це збільшення частки молодого населення, що особливо характерно для країн Близького Сходу, Південно-Східної Азії і в регіоні Африки південніше Сахари. Частка молоді віком від 15 до 24 років складає в середньому по цій групі країн 40% і більше від всього населення[2]. В сучасному світі, якщо нове покоління за чисельністю більше попереднього, то воно потрапляє в більш несприятливі умови розвитку (до речі, омолодіння населення в країнах, що розвиваються також сприяє загостренню проблеми міжкраїнової поляризації [М.С]). Зокрема, безробіття серед молоді в вищевказаних країнах в 2-3 роза більше ніж серед всього населення. Відсутність можливостей влаштуватись на нормальну роботу сприяє виникненню почуттів розпачу і незадоволення, особливо, якщо очікування були великими завдяки освіті. До того ж свій внесок, безумовно, роблять ідеологічні суперечності, расова і релігійна ненависть.
Зіткнувшись з соціальним виключенням, багато з молодих людей вирішують, що для них немає іншого способу впливати на ситуацію і змінити стан речей для себе окремо і для суспільства в цілому. Не маючи легальних способів продуктивно і достойно заробляти, вони можуть звернутись до насильства. Отже, невипадково, що більшість з тих кто заподіює насильницькі злочини, в тому числі теракти – чоловіки віком до 30 років.[3]
Носіями ідей нетерпимості, політичного екстремізму і тероризму виступають, як правило, представники двох полярно протилежних груп суспільства. З одного боку, це представники його найбідніших верств, які найчастіше і стають виконавцями терористичних актів. З іншого – представники освічених і заможніх соціальних верств, а саме тих, які мають певний рівень культури чи психологічної маргіналізації, які виступають легітимізаторами екстремізму, впроваджуючи застосування насильства і надихаючи людей на терористичні акції[4]. В сучасній етнополітології навіть склався науковий напрям, який досліджує роль так званих «етнічних і релігійних підприємців», тобто людей, які наживають політичний капітал шляхом спекулювання на міжгрупових відмінностях та ескалацією ксенофобії.
Етнічні, релігійні і культурні різниці окремо рідко приводять до виникнення екстремістських настроїв і до проведення терактів. Тим не менше, вони дуже часто стають тим базисом, по якому проходять «лінії фронту», коли присутні такі фактори як соціальна, політична і економічна нерівність. Етнічна ідентифікація стає, таким чином, важливим інструментом в руках воюючих сторін для забезпечення легітимності своїм діям і притягання нових прибічників.
М. Семенкова