В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ МУСИТЬ З’ЯВИТИСЯ НОВЕ ПОНЯТТЯ: “ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ”

В жодному українському законі немає терміну "політична корупція". Та чи означає це, що її не існує в українському сьогоденні? Схоже, впродовж останніх 15 років уся Україна робить вигляд, що ПОЛІТИЧНОЇ корупції в нашій державі не існує...
Я, народний депутат Сергій Міщенко, заступник голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, генерал юстиції, оприлюднюю наступне.
В найближчому часі маю намір ініціювати запровадження категорії „ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ” до українського законодавства. А в подальшому – подати на розгляд Верховної Ради відповідні зміни в діючих законах та нові закони, що допоможуть навести лад в наскрізь корумпованій Українській державі.
Побутова корупція принижує людину. Політична корупція знищує НАЦІЮ.
Щоб уся Україна врешті-решт заговорила про це вголос, я хочу допомогти її громадянам, публікуючи наступний документ.

* * *

ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ: УКРАЇНСЬКИЙ ДІАГНОЗ
Політична корупція – це особлива форма боротьби за владу, в якій перемагають не політичні інтереси
всіх груп суспільства, а багатомільйонні хабарі та інші види підкупу окремих політиків і партій. Політична
корупція дозволяє конвертувати владу в капітал, а капітал – знову у владу.
Саме по цьому колу бігають нині політика
і влада в Україні.

Як відрізнити українську ПОЛІТИЧНУ корупцію від „кримінально-побутової”?
Корупційні прояви, що містять хоч одну політичну мотивацію – оце і є ПОЛІТИЧНА корупція.
В нашому суспільстві існують певні усталені стереотипи щодо корупції. Поламаймо їх!
Коли ви даєте хабаря за вступ своєї доньки чи сина до інституту (“звичайна” корупція), ректорові абсолютно байдуже до того, які політичні погляди ви сповідуєте. А от коли губернатор певним чином впливає на того ж ректора, щоб він примусив студентів голосувати „так, як треба” – оце вже ПОЛІТИЧНА корупція.
Коли податківці вчиняють розправу над підприємцем за те, що він не хоче „поділитися” – це “звичайна” корупція. Але коли ті самі податківці роблять це за наказом „зверху”, щоб підприємець-депутат злякався за свій бізнес, піддався і перейшов до іншої фракції у міськраді – оце вже ПОЛІТИЧНА корупція.
Коли бізнесмен із сусідньої держави дає хабаря українському чиновникові, щоб мати можливість незаконно вивезти з України сто тисяч тон алюмінію – це “звичайна” корупція. Але коли „сусідній” олігарх дає „чорні” мільярди українському політикові, щоб той виграв вибори (а потім „відпрацював”) – оце вже ПОЛІТИЧНА корупція.
...Кому заважав журналіст Гергій Гонгадзе? Інтересам великого бізнесу? Комусь із „паханів” криміналітету? Чи може його смерть була самостійною ініціативою вбивць-міліціонерів? Ні! То чому ж суд розглядає справу його вбивства як суто кримінальну? Вбивство Георгія Гонгадзе – один із найбрудніших проявів ПОЛІТИЧНОЇ корупції в Україні.
...Свого часу в Україні дехто успішно відмивав гроші через кільканадцять „вільних економічних зон”. Чи відчули прості люди хоч якесь полегшення від діяльності цих зон? Ні. Чи наповнився держбюджет прибутками від цих зон? Ні.
То чому нині „далекі від бізнесу” політики знову переконують нас у необхідності створення нових „вільних економічних зон”?! Це чистісінький ПОЛІТИЧНО-КОРУПЦІЙНИЙ ПРОТЕКЦІОНІЗМ.

Що сприяє проникненню корупції в українську політику?

* Недосконалість виборчого законодавства України (наприклад, завищений депутатський статус, коли виборці не можуть вплинути на тих, кого висунули партії – саме це провокує корумпованість депутатів ще до того, як їх обрали).
* Несформованість політичної культури (наприклад, коли виборці – мешканці лівобережного Києва – на виборах мера столиці віддають свої голоси за „пайки” з гречки, цукру і масла).
* Нерозвинутість партійної системи (наприклад, коли партії нездатні нести відповідальність за тих, кого вони висувають у виборчі списки, а потім цих висуванців „купують” інші політичні чи економічні сили – як це відбувається зараз у нас в Верховній Раді).
* Інколи – відсутність у опозиції реальних можливостей впливати на ситуацію: тоді опозиційні політики розмінюють свій політичний капітал на економічний (як це останнім часом роблять деякі колишні та теперішні опозиціонери). Саме так відбувається плавний перехід від напівлегітимного лобізму до відвертої політичної корупції.
* Аморальність вищих керівників держави (це коли „вище мене – тільки Бог” і “після мене – хоч трава не рости!”; саме так з’являються українські газонафтові державні борги і виникають структури на кшталт „Росукренерго”).

Чи можливо в Україні покарати політичного корупціонера?
У Кримінальному кодексі України – як і в інших нормативних актах – не існує окремої відповідальності за політичну корупцію. Між тим, політична корупція – це пряме зневажання й нехтування конституційними правами і свободами людини, підрив основ державного устрою України.
Політичну корупцію дуже важко виокремити з повного загалу корупційних діянь. А головне, при розслідуванні та судовому розгляді корупційних злочинів практично ніхто ніколи не з’ясовує, чи мають ці злочини ПОЛІТИЧНЕ підгрунтя.
Так буде тривати доти, доки ми не запровадимо в українське законодавство правову категорію „політична корупція”.

То, може, треба лише додати до Кримінального кодексу України відповідну статтю – про відповідальність за політичну корупцію?
Політичну корупцію не завжди можна охопити нормами Кримінального кодексу. Багато діянь, скоєних політиками і вищими державними діячами, неможливо переслідувати в кримінальному порядку.
Ось приклад. Керівництво політичної партії продає за великі гроші місце у виборчому списку, а після виборів просуває новоявленого депутата на керівну посаду в Уряді. Жоден український закон не здатен покарати за це...
Ще приклад. За великим бажанням, українського чиновника у владному кабінеті можна схопити за руку, в якій він затиснув щойно взятий конверт з хабарем. Але як піймати за руку депутата, який за кілька десятків тисяч „зелених” тисне на „потрібну” кнопку, голосуючи за „потрібний” закон чи постанову? Адже він, голосуючи, діє в рамках Закону! Ось чому українське законодавство потребує запровадження нової категорії – „політична корупція” – у відповідних змінах до діючих законів та в майбутніх нових законах.

В чому різниця між політичною корупцією та лобіюванням?
Цивілізований лобізм відрізняється жорсткою і гласною – відкритою! – процедурою ухвалення рішень. В цій процедурі можуть взяти участь всі зацікавлені сторони. Так забезпечується альтернативність і конкурсність прийняття рішень.
Політична корупція – це коли ключове рішення приймають дві-три особи, зацікавлені в одному й тому самому результаті, який завідомо протирічить державним та громадським інтересам. В переважній більшості за цим стоять хабарі у вигляді не тільки грошей, а й надання контролю над партіями, територіями, підприємствами, місцевою владою тощо.
Класична політична корупція знаходиться на межі між псевдо-лобіюванням та „звичайною” корупцією: партії чи олігархи „дають”, а політики чи державні діячі „беруть”, обіцяючи „відпрацювати”. Нерідко замість „давання” застосовують жорсткий тиск (ми звично називаємо це „застосуванням адмінресурсу”). Але це не міняє суті політичної корупції.

Якими є конкретні ознаки політичної корупції?
Таких ознак є чотири:
1. Коли державний чи політичний діяч свідомо підпорядковує державні чи суспільні інтереси особистим інтересам (як у прикладі з „Росукренерго”).
2. Коли виконання рішень втаємничують (як у прикладі зі створенням „антикризової коаліції”).
3. Коли є взаємні зобов’язання та взаємодія між тими, хто приймає „ комусь потрібні” державні рішення, і тими, для кого ці рішення є вигідними (і знов – приклад „Росукренерго”!).
4. Коли корупційний акт маскують офіційними юридичними підставами.

Чому українське суспільство досі не говорить вголос про політичну корупцію і не б’є в дзвони?
Одна справа – дати хабаря “даїшнику” чи ректорові інституту, а потім вголос розповідати про це друзям чи знайомим. При цьому звучатимуть конкретні суми хабарів за ту чи іншу конкретну послугу.
Специфіка політичної корупції полягає в тому, що злочинні ситуації зазвичай якнайсуворіше
втаємничені від населення та правоохоронців. До речі, саме ця таємність призводить до того, що рядові громадяни майже не усвідомлюють, якої величезної шкоди політична корупція завдає державі – а значить, і всім без винятку її громадянам.
Чи бувають прояви політичної корупції „на місцевому рівні”?
Цих проявів надзвичайно багато.
Специфічною формою політичної корупції виступає так званий „адмінресурс”. Він небезпечний тим, що його дії зазвичай носять замаскований, завуальований характер.
В принципі, окремі правопорушення з боку представників адміністративних органів, які не передбачені Кримінальним кодексом та Кодексом України про адміністративні правопорушення, можна кваліфікувати як владні правопорушення та злочини. Але! – як можна назвати владним правопорушенням дії голови облради, який формально пішов у відпустку, але веде
виборчу кампанію з використанням в ній усіх своїх посадових державних ресурсів?..
Інший приклад: в часі міністр однієї з галузей примушує всіх працівників галузі „на місцях” працювати в якості агітаторів на користь однієї з партій. За „використання адмінресурсу” такого міністра до відповідальності
не притягнеш, а між тим – це чистісінька ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ. І матеріальної користі від використання адмінресурсу тут практично не видно. Ось чому такі прояви корупції нелегко довести.
А найчастіше політична корупція з використанням адмінресурсу проявляється в часі виборів.

Вибори, політична корупція і адмінресурс
В часі передвиборчих кампаній політична корупція якнайбільше зацікавлена в поширенні свого впливу – адже саме завдяки виборам корупціонери якнайшвидше досягають бажаних владних постів. Ось чому політична корупція прагне регулювати виборчий процес. Нижче – лише кілька прикладів проявів політичної корупції:

* Вища влада відверто і всіма методами підтримує свого протеже на міському рівні – це ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ.
* Голова суду за „дзвінком зверху” знімає з виборів одного з кандидатів („притягнувши за вуха” в якості підстави яке-небудь завідомо спровоковане дрібне порушення) – це ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ.
* Податківці вчинили серед ночі напад на виборчий штаб одного з рейтингових кандидатів і вилучили системні блоки всіх комп’ютерів? Скоріш за все, „адмінресурс” вчинив руками податківців відвертий акт ПОЛІТИЧНОЇ КОРУПЦІЇ.
* Газета міськради скрито і відкрито агітує за голову міськради, який іде на повторні вибори – це теж ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ.
* Обласна державна друкарня друкує листівки провладного кандидата півмільйонними накладами (при заявленій кількості 1000 примірників!) – і це ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ.
* Один із кандидатів, окрім відведеного ефірного часу отримує практично вільний доступ до місцевого державного телеканалу – за цим теж стоїть ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ.
* Тервиборчком грубо „помилився” в кількості виборців в деяких районах міста? „Випадково” замовили й надрукували вдвічі більше бюлетенів? Не майте сумніву: за цим стоїть ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ!
* Напередодня дня виборів один із кандидатів „раптом” знімає свою кандидатуру на користь провладного кандидата, а після виборів переможець „раптом” призначає його на посаду, скажімо, керівника найбільшого в місті комунального підприємства – як правило, за цим стоїть ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ...

Вибори, політична корупція і „живі гроші”
Прямі ознаки проявів політичної корупції в ході виборів можна побачити в ділянці їх фінансування, наприклад:

* Фінансування передвиборчих кампаній із заборонених законом надходжень (наприклад, із сусідньої держави).
* Перевищення лімітів виборчих фондів.
* Фінансування передвиборчих кампаній готівкою поза виборчими фондами (так званий „чорний нал”).
* Фінансування передвиборчих кампаній з бюджетів влади: наприклад, з бюджету облдержадміністрації чи Міністерства транспорту, з боку міфічної громадської організації, що виконує „народно-господарське” замовлення міськради тощо.

Ось певна партія включила до виборчого списку власника заводів-газет-пароходів. Хто повірить, що він прийшов до цієї партії, щоб сумлінно виконувати її Статут і програму? Щоб ходити вечорами на районні партійні збори і сплачувати 5 гривень партійних внесків?! Ні, це він ділиться з партією кількома мільйонами, щоб пройти до парламенту
зі СВОЇМИ ВЛАСНИМИ ІНТЕРЕСАМИ. Це – ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ.

Чи беруть участь в політичній корупції рядові партійці?
Як правило, їх використовують як „біомасу” – для того, щоб партія „тримала вагу”. Рядові партійці та прихильники
зазвичай дуже рідко знають про темні справи свого керівництва. Вони й не здогадуються, чому „генеральні секретарі” ухвалюють ті чи інші рішення, хто і як попадає до партійних списків, якою є справжня ціна тієї чи іншої постанови Політради або ЦК. Особливо дивуються партійці, коли їхня фракція у Верховній чи обласній Раді „раптом” підтримує рішення, що абсолютно суперечить партійній ідеології.
Такі кроки партійного партійних лідерів призводять до втрати довіри до опозиційних партій.

Чи беруть участь у політичній корупції звичайні люди?
Як правило, звичайних людей використовують як інструмент політичної корупції. Ось приклад. В день голосування перед дверима виборчої дільниці хтось дає громадянинові вже заповнений бюлетень і просить вкинути його до урни, а свій – чистий – просить тихцем винести; за нього потім заплатять 20 гривень. По деяких українських селах така оборудка коштувала на останніх виборах лише шклянку горілки... Ось так наших людей роблять слухняними „конячками” політичної корупції.

Якими є політичні наслідки політичної корупції в Україні?
Вони буквально знищують нашу державу:

* напрямки внутрішньої політики Української держави переходять з рук суспільства до рук олігархів;
* олігархи грабують державу і людей буквально космічними темпами;
* довіра народу до української влади падає – саме це відбувається зараз, у нас із вами на очах;
* здорова політична конкуренція в нашому суспільстві зникає;
* престиж України у світі падає – саме це відбувається зараз;
* демократія в Україні невпинно прямує до краху.

На який іноземний досвід подолання політичної корупції варто орієнтуватися Україні?
Існує багато добрих, перевірених практикою антикорупційних механізмів. Деякі приклади – нижче.
...Щодо партій та виборів. Десятки держав Європи, Азії і навіть Африки (!) зобов’язують свої політичні партії періодично публікувати звіти про фінансовий стан і господарчу та виборчу діяльність...
...Канадський Акт про вибори зобов’язує кожну партію й кандидата до якнайдетальнішої звітності перед Національним виборчим відомством про абсолютно кожне джерело фінансування виборчої кампанії. Треба відзвітувати за кожен внесок понад 100 доларів – чеками, квітанціями, рахунками тощо. В разі порушення цих вимог кандидатові більше ніколи не дозволять балотуватися. Лише за те, що кандидат збирав гроші на вибори особисто (а не через спеціального працівника),
його покарають штрафом у 25 000 доларів. А, скажімо, якщо кандидат перевищив ліміт виборчого фонду, то він може потрапити на 5 років до в’язниці!
...Щодо боротьби з парламентською політичною корупцією. Законодавство Канади вимірює парламентську корупцію нормами кримінального та конституційного права. Хабарництво в парламенті там прирівнюють до порушення Конституції та до державної зради. Той, хто “дав”, і той, хто “взяв” – обидва можуть отримати по 14 років в’язниці. І ніякий депутатський статус не врятує!..
...Про те саме – в Сполучених Штатах. Там з 1977 року діють Кодекси етичної поведінки Сенату Конгресу та членів Палати Представників США. Фінансовий стан сенаторів і навіть кандидатів до Сенату є об’єктом найскрупульознішого
розгляду та перевірки. Окрім офіційних заробітків, серед іншого, сенатори мають декларувати:

* борги;
* подарунки від приватних осіб, фірм чи іноземних урядів – вартістю понад 100 доларів;
* сплату особистих транспортних чи інших витрат, внесену іншою особою чи організацією...
* ...і навіть пригощення в ресторані з боку іншої особи!

За кожен випадок з “чужими” грішми сенатор чи конгресмен має звітувати і виправдовуватися цілою купою паперів-пояснень...
...Канадський Акт про парламент і Регламент парламенту містять цілі розділи з правилами та рекомендаціями
парламентарям – як діяти у випадку зіткнення їхніх політичних та економічних інтересів, щоб уникнути спокус політичної корупції.
...Якщо щойно призначений міністр уряду Канади володіє пакетом акцій, закон зобов’язує його продати ці акції або помістити їх на термін виконання своїх міністерських обов’язків до спеціального „замороженого” або „сліпого фонду”.
В цьому випадку міністр добровільно відмовляється отримувати від особи, що управляє фондом, відомості про операції з його власними (!) акціями...
Вище наведено всього-навсього декілька прикладів – крихітна частка багаторічного багатющого світового досвіду
боротьби з політичною корупцією. Але якби у нас в Україні діяли хоча б ці “правила гри” – наше життя виглядало би зовсім інакше, чи не правда?...

ЯК ПОДОЛАТИ ПОЛІТИЧНУ КОРУПЦІЮ В УКРАЇНІ?

Що треба зробити у сфері просвіти населення
Слід донести до якнайширшого загалу громадян розуміння того, що політична корупція несе в собі набагато більші загрози, ніж корупція “кримінально-побутова”. Ця просвітницька робота має охопити всі прошарки населення України:

* держава має першою сказати правду вголос – через національні інформаційно-освітні кампанії, спрямовані на висвітлення проблеми політичної корупції в Україні.
* вивчення політичної корупції як соціального феномену слід запровадити в рамках суспільствознавчих дисциплін у школах, коледжах та вищих навчальних закладах, серед правничих наук у юридичних інститутах та академіях і т.д.;
* свідомі політики – носії демократії – та антикорупційні громадські організації мають використати всі можливості засобів масової інформації для донесення правди про політичну корупцію до народу: через оприлюднення правдивих відомостей про справжній стан справ у державі, через громадські та журналістські розслідування тощо.

Нам слід досягнути такого рівня поінформованості громадян про політичну корупцію, коли кожен найменший
її прояв стане приводом до широкого обурення та активних реакцій громадськості по всій країні. Це можливо! – і прикладом цьому може служити здорова реакція суспільства на спробу фальшування результатів виборів-2004, коли тисячі свідомих громадян фіксували випадки зловживань на сотнях виборчих дільниць по всій Україні.
Що треба зробити у сфері законодавства
Слід запровадити до українського законодавства нову правову категорію: “ПОЛІТИЧНА КОРУПЦІЯ”. Це потягне за собою внесення змін до діючих законів та розробку нових законодавчих норм, кримінальних та адміністративних заходів, здатних протистояти проявам політичній корупції. Необхідно запровадити жорстку кримінальну відповідальність за політично-корупційні правопорушення. Разом з тим, нові закони, спрямовані на боротьбу з політичною корупцією, мають носити не лише каральний, але й упереджувальний, профілактичний характер.
Ситуація в Україні вже назріла: пора позбавити депутатів більшої частини їх статусу й недоторканності. Слід спростити процедуру притягнення депутатів до кримінальної відповідальності; особливо – за зловживання, пов’язані
з політичною корупцією.
Слід розробити й ухвалити закон про лобістську діяльність. Цей закон має забезпечити прозорість та конкурсність ухвалення ключових державних рішень. Водночас необхідно запровадити жорстокий контроль за процедурною стороною
законотворчості – так, щоб вона стала максимально прозорою для суспільства.

Що треба зробити у сфері виборчого законодавства
Слід вжити всіх можливих заходів, щоб усунути вплив корупції на виборчий процес.
Держава та громадськість мають мати отримувати від партій найповнішу інформацію про джерела фінансування виборчих кампаній. Треба законодавчо посилити контроль над порядком витрат виборчого фонду та над порядком фінансування всього передвиборчого процесу кожної партії.
Слід жорстко переглянути законодавчу базу виборів. Держава має гарантувати повну незалежність виборчих комісій усіх рівнів, одночасно приділивши організованій громадськості частину контрольних функцій над ними.
Нам треба розробити та ухвалити окремий закон про заборону використання адміністративного ресурсу в ході передвиборчих кампаній – це суттєво упередить використання політично-корупційних схем у виборчому процесі.

Що треба зробити у сфері державного будівництва
Слід чітко окреслити всі сфери державної діяльності, які є своєрідною “базою” та “ресурсом” політичної корупції. Треба переглянути всі існуючі нормативні акти та процедури, що криють в собі лазівки до скоєння політично-корупційних злочинів: слід внести зміни, що унеможливлять виникнення будь-яких злочинних схем політично-корупційної діяльності.
Держава має встановити партнерські взаємовідносини між державними органами та громадянським суспільством.
Громадські організації мають отримати від держави частину контрольних та дорадчих функцій на кожному рівні державної влади: від Верховної ради до сільради.

Що треба зробити у сфері партійного будівництва
Держава має посилити контроль за діяльністю політичних партій в частині, що стосується їх фінансового стану і внутрішньо-господарчого порядкування. Слід законодавчо зобов’язати партії щорічно оприлюднювати в засобах масової
інформації свої фінансові звіти, а в ході виборчих кампаній – щомісячні звіти про джерела надходження коштів до виборчих фондів та порядок використання цих коштів.
Просвітянська робота серед політично-активної частини населення має досягти такого рівня, щоб рядові члени політичних партій не боялися вголос вимагати від свого партійного керівництва політичної волі
до боротьби з політичною корупцією. Ця політична воля полягає, зокрема, і в добровільній згоді партійних лідерів самим стати об’єктом всесторонніх перевірок. Гучні заяви про “руки, які нічого не крали”, мають змінитися повною відкритістю і вільним доступом державно-громадської перевірки до тих, хто вершить долю України.
Передові прогресивні партії мають першими зробити сміливий крок: формувати свої виборчі списки повністю відкрито. Ця процедура має відбуватися за участю й на очах не тільки рядових членів партії, а й прихильників, організованої громадськості і всього суспільства. Відмова кервіництва партії від такого кроку стане “тестом на політичну корумпованість” партії.

* * *

Викладені вище погляди на шляхи подолання політичної корупції в Україні – це лише деякі думки, своєрідний “ескіз”. Наша держава потребує нової цілісної Програми боротьби з корупцією, у тому числі – з політичною.
На мій погляд, цю Програму мають укладати не 2-3 “клерки” в кабінетах на вулиці Банковій, а найсвідоміші
представники всього суспільства: чесні незаплямовані депутати всіх рівнів, професійні юристи, фахівці громадських
організацій, аналітики державних і недержавних інституцій, свідомі й совісні слідчі районних прокуратур і нескомпрометовані лейтенанти міських управлінь СБУ. А ще – звичайні громадяни, які щоденно на собі відчувають тягар корупції.
Невдовзі я започаткую в інтернет-просторі спеціальний антикорупційний веб-сайт, на якому ми зможемо всією громадою обговорювати нашу боротьбу з корупцією, накопичувати спільний досвід і робити крок за кроком у цій нашій спільній справі.
Тим часом, якщо у Вас є хоч найменша пропозиція чи раціональна ідея, що може допомогти розв’язати проблеми,
викладені вище, Ви можете надіслати її електронною чи звичайною поштою на мої адреси в Комітеті ВР з питань боротьби
з організованою злочинністю та корупцією ( версія для друку