Intellect.Org.UA Intellect.Org.UA
"Всі наші. Кулуарні історії з коментарями"

e-mail:   пароль:
У кожної людини є право на нашу думку

 Головна >  Суспільство




За підтримки АМР США









www.politdumka.kiev.ua

Y



Интернет-журнал "Кiевскiй Телеграфъ"




СУСПІЛЬСТВО


РУБРИКА>СУСПІЛЬСТВО

Дата останнього оновлення: 13.03.2006


 версія для друку

17.02.2006 16:24
Український Культурологічний Центр

ЕКСПЕРТНІ ВИСНОВКИ про проект під назвою „Концепція державної мовної політики України”



ЕКСПЕРТНІ ВИСНОВКИ

про проект під назвою
„Концепція державної мовної політики України”,
поданий на розгляд урядових та наукових установ Державним комітетом телебачення і радіомовлення України за № 5428/23/5-1 від 26.11.2005 р.

І.Р.Вихованець, член-кореспондент НАН України:
1. “Концепція державної мовної політики України” – черговий декларативний витвір влади, який відзначається неаргументованими загальниками, абстрактними сентенціями, плодом кабінетних, що не ґрунтуються на справжніх реаліях нашого сьогодення, розумувань. Це найпоказовіше засвідчує тяглість пропонованих глобальних пріоритетних напрямків, розрахованих на 15-20 років. Плутаність і невиваженість таких часових меж виявляється хоча б у тому, що основний комплекс заходів передбачено здійснити за період від 2005 до 2010 року, який вважається початковим етапом реалізації Концепції. Як можна поєднувати основний комплекс заходів упродовж 2005-2010 років, кваліфікацію цього періоду як початкового і передбачувану реалізацію Концепції протягом 15-20 років?!
2. Не висвітлено в Концепції стратегічних завдань навколо державницької національної ідеї і пов’язаної з нею Концепції державної мовної політики України. Тут має йтися передусім про захист української мови як державної, поширення її в усіх сферах суспільного життя, гармонізацію стосунків мови титульної нації і мов національних меншин, про українську мову як мову міжнаціонального спілкування в Україні та ін.
3. Слабко і неповно схарактеризовано мовну ситуацію в Україні і світі. Не вказано на три категорії мовців: 1) носіїв української мови; 2) носіїв суржикомовності, яких не можна зарахувати ні до українськомовних, ні до російськомовних громадян; 3) носіїв російської мови, які є інерційною силою Російської імперії, що розпалася; 4) носіїв мови національних меншин.
4. Не висвітлено, що упродовж 15 років незалежності влада була гальмом стосовно поширення української мови як державної, не вжито заходів для повернення українського мовного простору, не випрацювано заходів для видання україномовних книг тощо.
5. У Концепції не висвітлено найважливішого для кожної держави питання щодо духовності – моральну освіту українців, спільності їхніх ідей, поглядів, прагнень та ін., а також національної ідеї, які (тільки вони!) можуть вивести нашу країну зі стану руїни, бездуховності. Одним з осердь цих питань є українська мова як державна, як мова міжнаціонального спілкування. Без розв’язання таких основних завдань не можна здобути успіхів в економіці, освіті, культурі і європейських прагненнях України.
6. Викликає неймовірний подив висловлення в пояснювальній записці до проекту “Концепція державної мовної політики України”, що “реалізація Концепції державної мовної політики не потребує додаткових матеріальних та інших витрат” (с. 2). Водночас у самій Концепції вказано, що “джерелами фінансування програм державної мовної політики є кошти Державного бюджету України, бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інші джерела, не заборонені законодавством України” (с. 26).
7. Упродовж 15 років влада стояла осторонь найактуальніших мовних проблем і пасивно спостерігала за активізацією антиукраїнських сил і втручань Росії у внутрішнє життя України стосовно мовних питань. Зміцніла олігархічно-корумпована система в Україні спрямовувала свої зусилля тільки на збагачення, руйнування всіх моральних засад, пограбування народу, поділ суспільства за мовними і релігійними ознаками, створення багатьох суперечностей між украй збіднілими шарами суспільства, ігнорування мовних проблем, сподіваючись за таких обставин зміцнити своє панування в державі.
8. У зв’язку з байдужим ставленням влади до питань духовного розвитку країни маємо надто великі переваги російської мови в засобах масової інформації, книговиданні, освіті та інших сферах функціонування мови.
9. Потрібно створити Комітет чи іншу структуру, які б вивчали й контролювали виконання державотворчих завдань щодо функціонування української мови як державної і як мови міжнаціонального спілкування, впровадження української мови в усі сфери суспільного життя.
10. Влада байдуже спостерігає за активізацією ще не поборених сил тоталітаризму, які тоталітарними методами формують різноманітні комісії, зокрема Українську національну комісію з питань правопису, безперешкодно контролюють словникарство для збереження попереднього, не сприятливого для розвитку української мови та її утвердження, стану.
11. Мовна політика держави має поширюватися також на функціонування української мови в церкві, що стане найдієвішим знаряддям духовного виховання громадян України і їхньої консолідації.

В.В.Німчук, директор Інституту, член-кореспондент НАН України:
Дивно, що Концепція претендує на „розв'язання мовних проблем” не тільки українського суспільства, а і „світової спільноти першої чверті ХХІ століття” (с.1).
Автори Концепції твердять, що метою її „на міжнародному рівні є лінгвістичне забезпечення „Європейської [!] інтеграції України...” (с. 2). Але лінгвістів серед авторів Концепції, очевидно не було: фахівці не можуть серйозно писати про „лінгвістичну” безпеку країни, про „провідну тенденцію лінгвістичного компоненту міжнародних відносин” (с. 3), бо лінгвістика – це наука про мову взагалі й конкретні мови.
У Концепції без належного обґрунтування сказано, ніби останнім часом об’єктивно [!] зростають передумови для обмеження сфери застосування рідної мови на користь інших мов, які мають більше поширення та міжнародний статус” (с. 2). Якої, чиєї рідної мови, в якій країні?
Не розкрито, які „стратегічні положення Концепції ... мають глобальні пріоритетні напрямки” (с. 3).
Другий параграф Концепції названо „Характеристика мовної ситуації в Україні та світі” (с.4). Проте про мовну ситуацію поза Україною не сказано ні слова.
На початку параграфа автори пишуть: „Історично склалося так, що мешканці сіл України, а також міські мешканці західного регіону держави є переважно україномовними [треба – українськомовними!], а сходу, півдня і почасти великих міст – переважно російськомовними” (с.4) (куди поділися мешканці центрального регіону?). Виходить, що так склалося само собою, природно, ніби й не було численних заборон української мови в Російській імперії (зокрема Валуєвського циркуляру та Ємського указу!) і неприкритої примусової русифікації в СРСР.
Треба говорити не тільки про те, що „складною є ситуація з дотриманням норм українського правопису” (с.8), але й прямо сказати, що досі не затверджено назрілих змін в орфографії („Українську національну комісію з питань правопису при КМ України створено ще в 1994 році!).
Серед найважливіших завдань у процесі реалізації державної мовної політики виділено і створення та розвиток Національної словникової бази ...” (с.10). Але така база неможлива без створення Національного корпусу текстів української мови, працю над яким розпочато в Інституті української мови НАН України.
Про Інститут української мови – головну наукову установу, яка в державі досліджує українську мову в усій її повноті, встановлює і кодифікує її норми, вивчає її функціонування, у Концепції забуто. Найкращою підтримкою студій над українською мовою було б надання Інститутові статусу національного. Не вадило б згадати й Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України – основну установу, в якій провадяться дослідження проблем народів, що населяють Україну.
Рецензовану Концепцію необхідно опублікувати в ЗМІ для широкого її обговорення.

В.Д.Радчук, кандидат філологічних наук, науковий співробітник відділу соціолінгвістики:
1. Названий проект Держкомтелерадіо є кроком уперед у порівнянні з нереалізованим першим урядовим проектом, що його випрацював 1999 р. Департамент з мовної політики Деркомнацміграції. У проекті 2005 року знайшли продовження цілі за засади попереднього, який доповнено характеристикою мовної ситуації в Україні на початку ХХІ століття, щоправда, лише в аспекті політичному, а не на наукових засадах.
2. Найголовнішою вадою проекту Держкомтелерадіо є відсутність заданих параметрів предмета – чітких наукового обґрунтованих орієнтирів для свідомого творення в Україні мовної картини майбутнього на засадах мовної прогностики. Без системи таких мотивованих параметрів, визначених для кожного року й етапу, тобто без фундаментальної соціолінгвістичної науки, мовне планування є надзвичайно ризикованою затією.
3. Автори проекту-2005 виходять із хибного припущення, що сьогодні в Україні жодних планованих зусиль у мовному будівництві не відбувається і на здійснення колоніальної політики щодо України жодних програм не прийнято. Ці ж широкомасштабні програми із затвердженими кошторисами випрацювано у відповідності до певних концепцій, які у проекті навіть не згадано, тоді як для блокування їх потрібні аргументовані противаги в ідеях і ресурсах.
4. Впадає в око в пояснювальній записці до проекту, що для реалізації свого задуму автори взагалі не вимагають „додаткових матеріальних та інших витрат”. Однак за змістом проект нагадує скорше заявку плакальника на перерозподіл певних ресурсів. У ньому забагато емоцій, на місці яких мав би бути тверезий і всебічний аналіз становища як вихідної позиції для руху вперед до певних показників, які б характеризували мову українського громадянства у майбутньому – через 2, 5, 10 і 15 років.
5. Автори проекту повторюють помилку своїх попередників із Деркомнацміграції, легковажачи поняттям „розвиток”, яке за філософським визначенням є боротьбою протилежностей і передбачає зіткнення тенденцій та розв’язання суперечностей у той чи інший спосіб, зокрема й через свідоме провокування конфліктної ситуації, свідками якої ми є сьогодні в Україні.
Як і в деяких останніх законотворчих ініціативах депутатів Верховної Ради, проект Держкомтелерадіо побудовано на побутових уявленнях про мовний розвиток суспільства, а не на встановлених наукою законах. Поняття „розвиток” у проекті не передбачає чітко визначеної і відвертої мети і може приховувати катастрофічні наслідки. Багатьох операційних категорій, що є ключовими для долі мови, її функціонування і виживання, для захисту мовного простору і мовного суверенітету нації, взагалі не введено у правове поле.
6. Слово “концепція” у тлумачних словниках української мови (академічному 11-томнику) визначається насамперед як “система доказів певного положення”, а вже потім як “система поглядів”, тобто сформований світогляд чи переконання. Звідси – неодмінні вимоги до концепції: вона має бути, по-перше, доказовою, тобто переконувати, а по-друге, системною, тобто логічною, структурованою строгою послідовністю доводів, цілісною і несуперечливою.
На нашу думку, проект Держкомтелерадіо не відповідає критеріям концептуальності. Це скорше план дій без достатнього обґрунтування, додаток чи сукупність зібраних пропозицій та поправок до урядової мовної програми, а найперше – заявка.
7. З погляду композиційного у концепції не можна без шкоди для смислу цілого переставити якусь ланку (деталь) думки, скажімо, з середини на початок чи кінець або навпаки. Якщо заміна чи вилучення одних тверджень не позначається на значенні інших, це означає, що вони неорганічні, не пов’язані між собою, не взаємодіють як складники нової якості: тут відсутні причина і наслідок, нема ні розвитку ідеї, ні аргументації. Якщо виклад нелогічний, непереконливий, нічого не доводить, якщо він складається з переліків, що пов’язані лише класифікаційною ознакою, він не є концепцією. Для концепції основне – випрацювання ефективної системи понять і обґрунтування діяльності. Поняттєва ж база проекту – бідна, оскільки вона не є науковою. Зокрема, попри наголос на глобалізації у ній не знайшли відображення закони силової взаємодії мов у мовному просторі, а серед багатьох суспільно важливих функцій мови перевагу віддано одній – комунікативній.
8. Вельми прикметно, що названий проект цілком в дусі радянських часів є анонімним. Якщо його складали науковці, то якого профілю? Якщо політики, то якої партії і масті? Якщо чиновники, то якого рангу? З погляду ціннісного й етичного будь-який продукт розумової праці заслуговує на увагу і надається до обговорення лише за умови, що його автори не приховують своїх імен за підписом начальника чи заборолом відомства. Випрацювати концепцію має серйозна наука – не безлика, а обтяжена відповідальністю.

Директор Інституту
член-кореспондент НАН України В.В.Німчук







КОМЕНТАРІ

 Коментарів поки що немає




НОВИНИ
Захід є Захід, а Схід є Схід...

Онлайн-конференция политолога Владимира Дмитриевича Малинковича

Конкурс “Відкритий електронний архів громадянського суспільства”

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЯК ЧИННИК ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Прагнення влади як одна з характерних форм вияву людської агресивності

КУЛЬТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН СХІДНОЇ УКРАЇНИ

Громадське обговорення: зміни в податковому законодавстві

АНОНС: Брошура "Громадські організації на виборах"

АНОНС: Збірка "Міжнаціональні взаємини в Україні: питання інформаційного простору"

Долучайтеся до онлайн-проекту із захисту прав та інтересів громадян

ОПИТУВАННЯ

Як часто ви отримуєте електронною поштою небажану комерційну рекламу (спам)?